Набагато більше, ніж події 29-30 вересня 1941 року
Якщо ви шукаєте Бабин Яр в Інтернеті через Google або інші пошукові системи, ви знайдете, по суті, таку інформацію: за два дні після Йом Кипура, 29-30 вересня 1941 року, нацисти вбили майже 34 000 євреїв. Увечері на Йом Кіпур, вони наказали київським євреям зібрати свої речі та цінності та прийти наступного ранку о 8 ранку у визначене місце. Іх доставили у Бабин Яр, наказали роздягнутися, розстріляли та спостерігали, як їхні бездиханні тіла падають у яр. Це було перше масове вбивство євреїв під час Голокосту.
Хоча ця цифра, безперечно, вражає і, відверто кажучи, майже неймовірна у двох днях за стандартами вбивних машин та глибиною яру, що підлягає розумній перевірці на точність експертами навіть сьогодні, хоча деякі підтвердження існують через ексгумацію, хоча нацисти перед тим, як вони залишили Київ у 1943 році, ексгумували та спалювали, остаточним і багато в чому незаперечним фактом є те, що Бабин Яр у Києві є місцем більш ніж 100 000 поховань, як євреїв, так і не-євреїв, які заслуговують пам’яті та молитов.
За словами єврейсько-американського професора міжнародних відносин доктора Іветт Альт Міллер, «у Бабиному Яру також були вбиті інші групи людей, включаючи пацієнтів із сусідньої психіатричної лікарні, радянських військовополонених, цивільних українців та ромів. За оцінками істориків, 100 тис. осіб були вбиті в Бабиному Яру, з них близько 60 тис. євреїв. Останні в’язні, яких було вбито на цьому місці, були розстріляні за кілька тижнів до того, як радянські війська захопили цю територію 6 листопада 1943 року».
Оскільки багато урядів Держави Ізраїль неодноразово відмовлялися визнавати будь-який геноцид, окрім Голокосту, важливо зазначити, що навіть за єврейською вченістю щонайменше 40 тис. неєвреїв поховано в Бабиному Яру. Ця відсутність винятковості не зменшує трагедії єврейського народу, хоча багато моїх друзів і колег-євреїв, я знаю, можуть не погодитися. Підкреслення винятковості Голокосту як геноциду є нелюдським і межує з психозом. Я, безумовно, співчуваю жертвам Голокосту, як доктор Міллер, але не менше я відчуваю і жертв інших національностей, вбитих нацистами чи совєтами чи іншими шовіністами.
На жаль, про не-євреїв у Бабиному Яру забули і не лише євреї, а й увесь світ. Вони
заслуговують на те, щоб їх пам’ятали. У цій статті є спроба представити вбивство
нацистами в Бабиному Яру за два роки тих, кого не згадали під час нещодавніх
вшанування та п’ять років тому в Києві організованих урядом України та за участю
Держави Ізраїль та євреїв цілого світу.
Вбивства у Бабиному Яру, здійснені нацистами, були безперервними протягом 1941-43 років, із спорадичними масовими вбивствами, щонайменше, протягом трьох інших періодів, лютого та жовтня 1942 року та серпня 1943 року. У цих вбивствах було більше не-євреїв, ніж євреїв, і багато українських мирних жителів.
Коли німці розпочали операцію «Барбаросса» та вторглися до Радянського Союзу, українські націоналісти побачили можливість відновити незалежність України в умовах конфлікту між нацистами та комуністами. Одна група українських націоналістів, Організація українських націоналістів (група Бандери) проголосила у Львові незалежну Українську державу 30 червня 1941 р. Нацисти відповіли на проголошення неодмінно. Вони заарештували керівництво і інтернували його в концтаборі, Заксенхаузен, Освенцим. Коли німці йшли на схід, а совєти відступали вбивчою спаленою землею, обидві групи українських націоналістів (ОУН група Бандери і група Мельника) окремо йшли слід за ними. Група Мельника створила Всеукраїнську національну раду, заснувала у Києві газету «Українське Слово» та Спілку письменників, тоді як нацисти були зайняті винищенням євреїв і створенням власної адміністрації.
Після цього нацисти відреагували швидко й жорстко, заарештувавши та інтернувавши в концтаборі Заксенхаузен керівника мельниківської групи Олега Ольжича-Кандибу, згодом закатувавши його в таборі. Вони заарештували і стратили у Бабиному Яру голову Спілки письменників Олену Телігу, її чоловіка, велику частину редакції газети «Українське Слово», зокрема Івана Рогача та іншу інтелігенцію в лютому 1942 року. До жовтня 1942 року вони вбили в Бабиному Яру. керівництво націоналістичної групи і продовжували вбивати в Бабиному Яру інших націоналістів до серпня 1943 року, передбачаючи повернення Радянського Союзу, вони майже без розбору вбивали в Бабиному Яру решту керівництва київського громадянського суспільства і навіть деяких членів київської футбольної команди.
Значення цього в чисто гуманному сенсі полягає в тому, що всі жертви заслуговують на визнання, пам’ять і молитви. У нацистських звірствах євреї, безумовно, заслуговують на особливу згадку, оскільки вони були вбиті просто за те, що вони євреї. Інших національностей, наприклад українців, вбивали переважно за політичну діяльність.
Під час Голодомору українців морили голодом у рамках стратегії знищення українців за національною ознакою. Кожна людина у світі з совістю має бути в змозі визнати це, не боячись, що це якимось чином применшує страждання його чи її власної нації.
Єврейські українські стосунки не найкращі. Українці добросовісно піднесли євреям лавровий листок і не лише з відзначенням Бабиного Яру. Поки що і Держава Ізраїль, і всесвітня єврейська спільнота відкинули цей лавровий листок з певним упередженням. Тим українцям, які запропонували листок миру, слід очікувати певної взаємності. 27 листопада цього року – День Голодомору-Геноциду в Україні 1932-33 років. Ті, хто отримав цей лавровий листок, могли б глянути у своє сумління просто як люди і помолитися за жертви Голодомору.
18 листопада 2021 року
Аскольд С. Лозинський