Не зважаючи на відповідь на це питання, Україна готується до тотального опору в умовах повного оточення, продовжуючи захищати всю Східну Європу.
8 листопада 2021
Сергій Кузан
Курс на дестабілізацію Європи був обраний Кремлем далеко не вчора, і загроза з боку РФ з кожним роком лише зростає. Активізація НАТО на Східних кордонах з одного боку є позитивом у демонстрації власних спроможностей. Але з іншого – виклик Росією продемонстрував крихкість демократичної системи “країн-ланок” НАТО на прикладах таких країн, як Угорщина. У будь-якому разі, навіть сукупний ВПК країн Східної Європи не може зрівнятись з російським, що зараз на підйомі.
Ще один факт – усі ці країни поступаються за військовими показниками Україні, і це навіть без урахування фактору унікального бойового досвіду, набутого за понад 7 років війни. Отже, єдиною реальною можливістю стримувати Росію в Європі є кооперація НАТО й України. При чому, безпосередньо в Україні як єдиній країні з успішним досвідом тривалої протидії російській агресії.
Це знаходить своє підтвердження. Очільник української воєнної розвідки Кирило Буданов говорить, що інтеграція України до НАТО є незворотною і може відбутися дуже стрімко.
“Впродовж тривалого часу головними аргументами зволікання чи відмови в інтеграції України до НАТО була відсутність модернізації ЗСУ, майже непомітні структурні реформи та мінлива політична ситуація в нашій країні. Але тепер все сильно змінилося. Наша армія займає високі позиції в міжнародних рейтингах”, – коментує Буданов.
Очільник розвідки, оцінюючи геополітичний порядок денний, говорить, що Україна може виявитися бажаним гостем навіть із низкою своїх невирішених питань, адже під впливом перманентної агресії Російської Федерації проти всієї Східної Європи та України зокрема в НАТО реалістично оцінюють ситуацію та важливе значення нашої держави для континентальної європейської системи колективної безпеки.
Це розуміють і в Росії. Тому її головним тактичним завданням є нейтралізувати, вибити всіма доступними способами (включно з військовим) Україну як найсильнішу ланку безпеки на східному фланзі НАТО.
ЗАГРОЗА РОСІЇ ДЛЯ РЕГІОНУ
Росія нарощує свій військовий потенціал для нового витка агресії проти України. Для цього:
– нарощує кількісні показники озброєння на кордонах з Україною, включно з територією Білорусі;
– переозброює вже наявні підрозділи, модернізує техніку;
– випробовує та приймає новітні види озброєнь.
Окрім військової складової, Росія продовжує використовувати й інші сфери гібридної агресії. Але правда в тому, що Європа досі може почуватись у відносній безпеці,
адже на шляху Росії до неї стоїть Україна, і поки агресор не “розв’яже” ситуацію тут, – не зможе рухатись далі.
У той же час дипломатична риторика РФ щодо України стає дедалі агресивнішою, а невизнання агресії вкупі з накопиченням сил і засобів для атаки дають підстави очікувати нового витка війни.
У “гонитві озброєнь” ВПК Росії має стратегічну перевагу над українським і неспівмірність західної допомоги змушує офіційний Київ покладатись на власні сили. При тому, що затяжна війна протягом понад 7 років виснажує українську економіку, у 2021 році оборонний бюджет України становить 6% ВВП – це найбільше навантаження серед усіх європейських країн. Держава працює на війну на найвищих оборотах і більшого навантаження економіка може просто не витримати.
УКРАЇНА: РЕАКЦІЯ НА ЗАГРОЗУ
Україна не може вкладатись в сектор безпеки та оборони ще більше. Але може перетворитись на воюючу націю. Протягом останніх років українська влада здійснює реформу сектору національної безпеки та оборони – модернізує громіздкого пост-совєтського монстра до сучасного оборонного комплексу, здатного швидко інтегруватися до Західної системи колективної безпеки, при цьому не втративши керованості та боєздатності під час трансформації в умовах війни.
Для реалізації необхідні 3 складові:
- Відповідна нормативно-правова база на законодавчому рівні – нові правила безпекового сектору, що будуть зрозумілими для західних партнерів, і водночас будуть робочими в Україні
- Керівні кадри – призначення на керівні посади нової військової еліти, спрямованої на Захід, з досвідом, набутим під час Війни, і водночас без негативного багажу совєтської системи
- Впровадження, будівництво системи включно до низового рівня – рядового складу в зоні проведення ООС.
НОРМАТИВНА БАЗА
Перебуваючи в умовах майже цілковитого оточення, Україна вперше за історію своєї незалежності готується дати бій в кожному регіоні – переходить до концепції всеохоплюючої оборони та розбудови національного спротиву. Це означає залучення населення на всій території України до оборони Держави, а на окупованих територіях – до тотального руху опору агресору.
З цією метою за короткий час було підготовлено та прийнято на найвищому рівні нормативну базу. Далі кілька прикладів.
Реформа військового блоку розпочалась зі спецслужб: рік тому (липень 2020 року) новим Законом “Про розвідку” вперше на законодавчому рівні розмежовано компетенцію розвідувальних структур, українські спецслужби приведено у відповідність до стандартів та подальшої інтеграції із Західною розвідувальною спільнотою.
Вже за рік (липень 2021 року) Законом “Про основи національного спротиву” не лише розпочато впровадження системи національного спротиву, але й виділено територіальну оборону в окремий рід сил, з власним командувачем – на рівні з сухопутними, повітряними, військово-морськими силами чи силами спеціальних операцій. Окремим законом збільшено чисельність ЗСУ на 11 тисяч саме для підсилення цього напрямку. Діяльність руху опору на окупованих територіях тепер також більш врегульована законом, зокрема питання соціального захисту його бійців.
Цей закон розроблений у відповідності до раніше прийнятої “Стратегії воєнної безпеки” (весна 2021 року), якою вперше застосовано підхід до оборони України в умовах гібридної воєнної загрози.
Вже у вересні 2021 року Указом Президента введено в дію “Концепцію забезпечення національної системи стійкості”, якою до 2025 року фактично передбачена “перепідготовка” всіх державних інституцій для готовності реагувати на гібридні загрози в усіх сферах життя. Тобто, до 2025 року не лише військові та силовики, а всі державні структури аж до рівня обласних адміністрацій і навіть об’єднаних територіальних громад мають бути готовими протидіяти гібридним загрозам аж до тотального опору агресору.
КАДРОВІ ЗМІНИ
Зрозуміло, що найкращі реформи неможливі без відповідних кадрів, здатних забезпечувати їх втілення.
Зараз українське військо переживає найбільший злам: вперше за всю історію України на керівні посади приходять бойові командири, які присягали вже Незалежній Україні, та є провідниками натівських стандартів у війську. Вони є уособленням нової військової еліти, сформованої під час війни.
Рік тому – 5 серпня 2020 року – на посаду очільника воєнної розвідки було призначено 34-річного Кирила Буданова – героя російсько-української війни, повного кавалера ордену “За мужність”, який через свою діяльність пережив не одну спробу його ліквідації російськими спецслужбами. На посаді начальника Головного управління розвідки він викорінює совєтські пережитки та досі безпрецедентними для нашої держави операціями доводить, що українська розвідка – вже є членом західної розвідспільноти.
Приблизно в той самий час – 25 серпня 2020 року – нового командувача отримали Сили спеціальних операцій України – наймолодша та найсучасніша складова Збройних Сил України. Це елітний рід сил, на які покладено, окрім проведення спеціальних операцій, організацію руху опору на всій території України. Новим командувачем став Григорій Галаган – молодий генерал, який з початком російської окупації виходив з Криму та пройшов російсько-українську війну.
Новий командувач Збройних сил України Валерій Залужний також складав присягу вже Незалежній Україні. Призначений на посаду в липні 2021 року, він вже відзначився жорсткою діями щодо ворога та послідовною риторикою на підтримку вступу України в НАТО.
СИТУАЦІЯ НА ФРОНТІ
У цей же час новим командувачем Об’єднаних сил було призначено військового з досвідом командування миротворчим контингентом у Косово, який пройшов війну з Росією від її початку – генерал-лейтенанта Олександра Павлюка.
Вже незабаром Україна почала більш жорстко зупиняти російські провокації на лінії фронту, а 26 жовтня 2021 року продемонструвала російським окупантам застосування ударного дрону “Байрактар” для придушення вогневої точки ворога, що змінило правила гри на фронті.
У жовтні команда Українського центру безпеки та співпраці здійснила тижневу поїздку прифронтовою зоною, під час якої поспілкувалась з командувачем об’єднаних сил генералом Павлюком; ми відвідали 3 основні напрямки: Луганський, Донецький та Маріупольський. Також були на передових позиціях українських захисників, де поспілкувались з командуванням і рядовими бійцями. В деяких точках (як позиції авдіївської промзони) відстань до ворога була менше 50 метрів.
Постійні провокації, що лише посилюються цієї осені – загальна тенденція тактики росіян. Наприклад, 8 вересня під час масових святкувань на окупованих територіях, які влаштували з приводу річниці окупації, російські війська впритул підійшли до лінії розмежування. Окупанти розташували гармати в густонаселених районах і здійснили обстріл спочатку позицій бойовиків, а згодом – Збройних сил України саме з метою ескалації бойових дій. З цією ж метою тільки у вересні було здійснено загалом 207 атак українських позицій. Від початку перемир’я 27 липня 2020 року ворогом було здійснено близько 2800 обстрілів наших позицій, з них близько 650 – з важкого, забороненого домовленостями озброєння. Натомість українські війська вогонь у відповідь відкривали лише 580 разів.
Українська армія відповідає точково, командири на місцях самі приймають рішення про відкриття вогню у відповідь у залежності в першу чергу від ступеню загрози життю людей (як військових, так і цивільних по обидва боки фронту). Ми переконались, що українські захисники мають чітке розуміння мети вогневих провокацій противника:
- спровокувати наші ЗС на ескалацію для подальших звинувачень;
- змусити використати боєприпаси;
- виявити наші позиції.
Війна проти високотехнологічного ворога змушує не чекати наказів згори, а бути креативними: не маючи достатньої кількості нових засобів зв’язку та засобів для боротьби з безпілотниками, військові використовують провідний зв’язок і роторні телефони, що неможливо заглушити. Наші військові навчились протидіяти і ворожим засобам радіоелектронної боротьби. Досвід України в умовах новітньої Electronic warfare (EW) – основне, чим наша держава унікальна та корисна для союзників.
Доказ постійної російської присутності наші військові фіксують щоденно над своїми позиціями – це новітні безпілотні літальні апарати російської армії “Орлан”, що не лише збирають розвідувальну інформацію, але й коректують вогонь важкої артилерії противника. Десятки таких безпілотників наші військові збили над своїми позиціями. Менші дрони скидають на наші позиції осколкові міни (сліди таких обстрілів ми спостерігали в Широкиному Донецької області). Всього протягом вересня-жовтня з ворожих безпілотників 11 разів було скинуто міни калібру 82 мм ВОГ-17, внаслідок чого поранено 6 українських бійців, пошкоджено 14 автівок наших військових і цивільна інфраструктура.
Все більше використовується високоточна зброя. Зокрема, ворог використовує протитанкові керовані ракети по всій лінії фронту. Прямо перед нашим приїздом позиції українських військових поблизу Щастя (Луганська область) були атаковані двома такими ракетами.
Більш відчутну роль почали відігравати снайперські групи з Росії на ротаційній основі. З початку 2021 року зафіксовано 63 застосування снайперських пар, внаслідок чого загинуло 26 наших військових, 12 отримали поранення.
ВОЮЮЧА НАЦІЯ
Очевидно, що тривала війна з життям в окопах виснажує в першу чергу морально. Ця позиційна війна дуже нагадує Першу Світову, однак вже вдвічі її перевершила за тривалістю, а над головами бійців постійно “висять” дрони. Це війна на виснаження ресурсів, в першу чергу людських. Але на 8-й рік можна з упевненістю сказати: розрахунок ворога на “втому України від війни”, “тиск на Київ” і політичні поступки – не справдився.
Інституційно Україна перетворюється на воюючу націю, приймаючи відповідні закони, призначаючи нову військову еліту – бойових командирів на найвищі посади. А командири, з якими нам вдалось поспілкуватись на фронті – це вмотивовані молоді люди, які чітко розуміють своє призначення.
Світ продовжує сидіти за покерним столом війни і підвищувати ставки. Україна не скаже “пас”. Головне зараз – щоб не спасував Захід.