Закінчився Майдан. Прийшли москалі. Забрали Крим. Вторгнулись у Донбас. Почалась війна. Україна з 6500 воїнів не була готовою до війни. Народ України обрав нового президента в одній турі. Ним став олігарх Петро Порошенко.
Порошенко повернувся до політики культурного національного розвитку Ющенка, що успішно відбилося на структурах таких як Інститут Національної Пам’яті, Держкіно, тощо, а також до повної Євроінтеграції. Порошенко був засадничо оптимістичний балакун, часто прогнозуючи успіхи котрі були понад його силу, закінчення війни, вступ до Європейського Союзу і НАТО. Найбільший дефіцит його адміністрування було це, що за його урядування ніхто не збагатів так як Порошенко ставши на шостому місці найбагатших осіб в Україні. Правда другі олігархи також збагатіли. Порошенко навіть не давав вражіння боротьби з корупцією. Натомість народ став біднішим, вартість гривні падала стрімголов і Україна чергувалась з Молдовою як найбідніші країни в Європі.
До більших заслуг Порошенка слід подати поважну відбудову збройних сил Україні та їх модернізацію. Одначе це треба сприймати в атмосфері конечності бо Україна весь час знаходилась у стані війни. Правдою також що світове товариство почало Україні допомагати зброєю одначе це не наблизило Україну до членства у НАТО, хоч на мою оцінку це зовсім не вина України, а вина таких світових лідерів як Обама, Трамп, Макрон і Меркель.
Через гріхи олігарха Порошенка у 2019 році прийшов до влади в Україні актор клоун з неймовірною перевагою виборчих голосів у нормальних демократичних виборах який навіть завив що він сотворіння скорумпованої влади Порошенка.
Про Президента Володимира Зеленського за рано робити висновки. Наразі можна сказати, що як Президент він рухливий. Його кадровий підбір відносно не найкращий але хіба це тому, що ці особи є мало відомі або гірше мають ненайкращу біографію. Наука звичайно коштовна одначе поки що вона дуже багато не коштує. Україна не знаходиться у гіршому стані щодо безпеки та економії чим при виборах у квітні 2019 року. Боротьба з корупцією, що було основою програми кандидата Зеленського поки що має двозначні висліди. До найбільших позитивів я зачисляю арешт одіозного олігарха і зрадника Віктора Медведчук (обвинувачення поти нього зрада) і його приплентачів.
Позиції Зеленського щодо суверенності України у переговорах миру є чіткими. Лобіювання Зеленського про ПДЧ НАТО для України також правильне хоч поки що без результатів.
Судочинство Україна, один з найбільш скорумпованих секторів в Україні сьогодні під обстрілом. Це позитивне явище одначе може закінчитися без позитивних результатів оскільки судочинство посідає сильну владу а також підтримку тих кому воно служить. Президент Зеленський мусить витримати.
При аналізі розвитку молодої держави треба брати під увагу кілька факторів, а зокрема її історію та традиції. Історія України передусім колоніальна але традиція її демократична і навіть анти корупційна. Тому Україна сьогодні є демократичною одначе складається з населення що є доволі а то і переважно малоросійське. Незрозумілим для мене є корупція оскільки боротьба з корупцією є навіть темою Конституції Орлика з 1710 року. Демократичність можна знайти навіть у монархістській княжій добі у громадських зібраннях які вирішували деякі питання під назвою віча та кодифікацією законів під назвою “Руська Правда”. Козацтво це було об’єднання вільних людей які обирали своїх гетьманів та старшин. У модерній добі всі проголошення державності 22 січня 1918 року, 15 березня 1939 року та 30 червня 1941 були по основі демократичними.
Популярність президентів України тобто рейтинги також не відзеркалює заслуги цих президентів для України бо як я вже згадав в Україні переважає малоросійство досі і тому економічні достатки найважливіші. На сьогоднішній день в Україні найбільші проблеми це Москва, корупція і малоросійство. Це дуже впливає на економіку.
Треба також прослідити відношення Заходу до України. Хоч Захід доволі багато допомагає та в більшості висловлюється в обороні суверенітету то фактично підсвідомо існує ментальність, що Україна невигідна для Заходу. З цим зустрічається українська діаспора ввесь час. Пригадую розмову з Рабіном з Ню Йорку який тепер живе в Україні. Порівнювали ми наші діаспори у США. Я вказав на могутній вплив євреїв у США та на їх чисельність. Він вказав що фактично євреї не такі чисельні як другі групи, навіть як поляки, але чому вони впливові бо вони голосні – надходить справа що загрожує Ізраїлю – каже він для ілюстрації євреї витягають цілі родини і знайомих, баняки, пательні, бубни і великі ложки і молотки та роблять стільки шуму що всі чують. Я подумав, наші хіба більш дипломатичні хтось каже, а я каже у більшості наші боязливі і дуже обережні. А поза Америкою ще гірше у Західні діаспорі. Наш діаспора а зокрема її повід більше нагадує УНДО чим ОУН 1920-30 років. Цей стан з діаспорою буде погіршуватися при кожному новому поколінню.
Одним з недомагань всіх президентів а також Західної діаспори це захист і допомога українцям які живуть в економічних труднощах та культурному переслідуванні у Східній діаспорі.
В 30 річницю слід усвідомити що один з кожних трьох українців знаходиться поза Україною але є невід’ємною частиною нашого народу. З тих 20 мільйонів хіба половина знаходиться у державах колишнього СРСР. Боротьба з Москвою мусить включати також захист українців у Російській Федерації.
І на кінець, побажавши Україні многих літ треба братися до роботи бо проблеми сучасні поки знайдуть розв’язки, появляться нові. Одне треба пам’ятати, що Україна буде у стані постійної війни,хоч би холодної, бо вона сусідить з Москвою, а Москва не тільки не буде справжньою імперією і світовою потугою без України, але втрачає велику частину своєї історії науки і культури без України. Тобто 24 серпня 2021 це день святкування але вже 25 серпня мусить бути днем праці.
5 червня 2021 року Аскольд С. Лозинський