П’ятниця, 18 грудня 2020
11-15 грудня 2020 року відбувся перший Собор Апостольського екзархату для українців-католиків візантійського обряду в Італії «Еміграція, поселення і глобальна єдність УГКЦ у посткоронавірусному світі».
Обидві сесії Собору проводилися в онлайн-режимі через зум-платформу.
Пропонуємо поглянути на основні теми, які порушувалися під час Собору.
Владика Діонісій Ляхович, апостольський екзарх, розмірковуючи на тему «Богословські основи єдності», наголосив на тому, що Церква потребує різних дарів і харизм осіб, які становлять багатство Церкви та які перебувають у сопричасті любові. Але що саме руйнує єдність? «Це самолюбство, закриття в собі. Самолюбство ставить перепону для сопричастя, єдності на всіх рівнях: у сім’ї, у парафії, у єпархії (екзархаті), у помісній Церкві та у Вселенській Церкві», – зазначив єпископ. Він наголосив, що єдність треба будувати, починаючи із сім’ї, переходячи до парафії, екзархату і доходячи до Вселенської Церкви: «І те, що походить з висоти («всяке добре давання з висоти походить, що сходить від тебе, Отця світла…»), треба передавати вниз, аж до сім’ї і кожної особи».
У співдоповіді «Душпастирський вимір у побудові єдності в час пандемії» о. Володимира Волошина, пасторального координатора із Флоренції, провідною думкою було питання, як Церкві вистояти в цей період «соціальної дистанції та ізоляції». «Хоч обставини, у яких опинилося людство через пандемію, впливають на наше церковне життя, однак навіть за умови повного закриття не можливо, щоб ми, як Церква, не душпастирювали, – сказав доповідач. – Однак потрібно задуматися щодо стилю і нових форм душпастирювання під час та, особливо, після закінчення пандемії коронавірусу». І тут він пригадав, що після 8 березня 2020 року, відразу після запровадження жорсткого карантину на всій території Італії, владика Діонісій разом зі своїми душпастирями активно підтримував, зокрема через телефонні розмови та спілкування в соціальних мережах, тісний зв’язок з усіма вірними Церкви.
У доповіді «Міграція і поселення в Італії: від початків до сьогодення та внесок патріарха Йосифа Сліпого» о. Марко Семеген, голова товариства Святої Софії, адміністратор прокатедрального собору Святої Софії (Рим), розповів про міграцію українців в Італії. «Італії притаманна середземноморська модель міграції, у якій співіснують імміграція, еміграція, безробіття і великий ринок чорної праці. На початку 90-х років ринок низькооплачуваної роботи страждав від нестачі робочого ресурсу, що посприяло динамічній нелегальній еміграції. Сьогодні стан українських заробітчан кардинально змінився завдяки рішенням італійського уряду, як відповідь на цей суспільний феномен і подразник. Українці були завжди в Італії», – сказав на початку він.
Доповідаючи на тему «Майбутнє як виклик та благословення. Розвиток парафіяльного та навколо парафіяльного життя українських громад Італії», п. Марина Товт, ліцензіатка з канонічного права (Павія), окреслила поняття «віртуальна Церква». «Реакція Церкви на проблему з коронавірусом була миттєвою, ми справилися з викликом, від Вселенського Архиєрея і до простого пароха. Церква показала свою гнучкість, можливість актуально відповідати обставинам часу та готовність бути там, де потрібно», – сказала вона. За словами п. Марини, простежується феноменальний рух, коли люди через соціальні мережі спілкуються, моляться одне за одного; коли площина віртуального спілкування виходить за межі спільноти, країни, континенту та навіть за межі конфесійної приналежності.
Про українські катехитичні школи розповіла п. Христина Хоміцька, катехит української школи з Аверси. «Перебуваючи за кордоном та йдучи в ногу з часом, ми забуваємо свої традиції, а ще частіше їх просто не знаємо, і тому батькам важко навчити своїх дітей. Те саме можна сказати і про традиції Церкви. Для Української Церкви і школи важливо збереження своєї духовності, культури та ідентичності. Тому парафія і катехитична школа може стати добрим середовищем для розвитку майбутнього нашої діаспори», – наголосила вона.
Отець Орест Козак, студит, настоятель монастиря Святого Теодора Студита, доповідав на тему «Перспективи і нові виклики у служінні монашества Екзархату УГКЦ в Італії». Він розповів, що спільнота студитів в Італії є невеликою, але вона намагається об’єднати українських митців, що проживають тут. «Цим закладаємо підвалини, щоб у майбутньому, якщо Господь благословить, створити галерею та релігійно-мистецький центр для вивчення історичної та мистецько-культурної спадщини України, яка б були відкрита не лише для українців, а й для зацікавлених людей, що мешкають на теренах Італії. Це могло б послужити одним з елементів діяльності не лише нашого монастиря, а й екзархату в цілому», – сказав доповідач.
У промові «Роль жіночого чернецтва у становленні та розвитку Екзархату УГКЦ в Італії, перспективи та нові виклики» с. Софія Лебедович, генеральна настоятелька Згромадження ССНДМ (Рим), розповіла, що із приїздом перших мігрантів з України служіння монаших спільнот у Римі завжди пристосовується до потреб людей. «Потрібно переночувати, дати притулок на якийсь час, місце на перетримування речей, вислухати, порадити, підтримати, бути сестрою, мамою на чужині…» – поділилася досвідом вона. Так, сестри Згромадження співпрацюють у різних служіннях: сестра Згромадження святої Анни та сестра служебниця впродовж багатьох років (2006-2020) до пандемії короновірусу, щосуботи відвідували жіночу тюрму «Ponte Galeria», де провадили розмови та молитву з українськими жінками та жінками інших національностей. Також впродовж двох років (2011-2012) сестри регулярно їздили з Риму до Салерно, де готували дітей до Урочистого Святого Причастя. У 2007 і 2008 роках вони їздили до Болонії, щоб допомогти в проведенні нічних чувань перед святос Великодня тощо.
На тему «Соціальне служіння Церкви через призму вчення Вселенського Архиєрея: від теорії до практики» доповідав о. д-р Теодосій Грень, ЧСВВ, віцеректор Папської української колегії святого священномученика Йосафата (Рим). «На моє переконання, настав той час, коли слід продискутувати питання створення та діяльності екзархального Карітасу та його окремих відділів при наших поодиноких громадах. У цьому нам може допомогти багатий досвід єпархій та екзархатів УГКЦ, зокрема в діаспорі. У соціальному служінні нам може також стати в пригоді співпраця на місцях із дієцезіальними Карітасами Римо-Католицької Церкви», – заявив він. Священник виокремив дві групи суб’єктів, які, на його погляд, вимагають негайної інтервенції греко-католицької спільноти в Італії разом із представниками української влади. Ними є: жінки, які в умовах мігрантського життя в Італійській Республіці належать до категорії малозахищених осіб, які потребують окремої соціальної підтримки та піклування (втрата місця праці, неспроможність забезпечити собі належне місце проживання, брак медичного страхування, невпорядкована документація на побут, визискування на місці праці – це лише деякі із великих викликів, що стоять перед нашою громадою в Італії); діти, які не мають можливості народитися, бо їхні матері, налякані можливою матеріальною бідністю та неприйняттям з боку рідних в Україні, наважуються на гріх-злочин аборту.
У промові «Міграція українців на території Італії: передумови, робоча міграція, формування діаспори» п. Оксана Бойко, докторат Папського університету Томи Аквінського (Рим), міркувала над тим, що чекає українську міграцію далі. «З огляду на те, що прогнози зростання середньої заробітної плати є невисокими і вже не достатніми для задоволення матеріальних потреб українців, вони продовжуватимуть тимчасову робочу міграцію і першим місцем для зустрічі співвітчизників є і буде Церква. Завдяки безвізовому режиму пересування ЄС, українці можуть спочатку приїхати як туристи і вивчити мову ще до міграції. Проблемою залишається отримання легального дозволу на проживання і роботу. Найпростішим способом є навчання, але тут необхідно мати фінансові запаси й основи знань італійської мови, бути готовим вчитися і працювати. І дедалі більше українців так і приїжджає в Італію, бажаючи покращити своє економічну становище, а за духовною відновою і культурною ідентичністю йде до українських храмів, стає членом парафіяльних громад, дає життя вже діаспорі — українській діаспорі в Італії», – підсумувала доповідачка.
Пригадуємо, 11 липня 2019 року Папа Франциск створив Апостольський екзархат для українців-католиків візантійського обряду, які проживають в Італії, і призначив апостольським адміністратором вакантного осідку кардинала Анджело де Донатіса, генерального вікарія Римської дієцезії. 24 жовтня 2020 року Святіший Отець припинив мандат апостольського адміністратора вакантного осідку в особі кардинала Анджело де Донатіса і призначив апостольським екзархом для українців-католиків візантійського обряду, які проживають в Італії, преосвященного владику Діонісія Ляховича, дотеперішнього делегата цієї церковної структури. 1 грудня 2020 в катедральному храмі Святих Сергія і Вакха в Римі відбулася інтронізація першого екзарха для українців-католиків візантійського обряду, які проживають в Італії, владики Діонісія.
Руслана Ткаченко для Департаменту інформації УГКЦ