Це багато значить. Це означає усвідомлення того, що являє собою Путін і сьогоднішня Росія. Це розвіює всі ілюзії, що Путін – просто лідер незрозумілої нам країни. Це підтверджує, що Росія та ввесь демократичний світ, Америка та Європа перебувають на роздоріжжі вибуху, якщо ми не вирішимо це питання зараз.
Смерть російського опозиціонера Алексея Навального є дуже важливою, тому що Навальний був головним противником режиму Росії та Путіна, хоча він перебував у таборі за тисячі миль від Москви у Полярному колосі. Він не становив загрози для президентських амбіцій Путіна. По суті, якби він томився в російських тюрмах, то через деякий час став би неактуальним. Кремль мав його під контролем смерті. Чому Путін його вбив нагло? Тому що Путін вирішив, що хоче і може.
За три дні до його смерті його мати зустрілася з ним і посмертно сказала, всупереч його смерті. що він почувався добре та бадьорим. Напередодні дня смерті він постав перед якимось російським судом і фактично пожартував і висміяв судову систему. Його негайна смерть не передбачалася. Проте Володимир Путін вирішив убити його напередодні майбутнього фарсу президентських виборів у Росії та в розпал крихкої рішучості Америки допомогти Україні.
Для багатьох Алексея Навального важко зрозуміти хіба при героїзмі. Він був людиною у вигнанні через те, що був медичним пацієнтом на Заході після того, як Кремль намагався його отруїти. Він міг вирішити залишитися у відносно російських мірках безпечним і стати лідером опозиції в Росії з еміграції. Ні, він вирішив, що має померти, щоб змінити Росію, яку він, очевидно, любив і сподівався змінити.
Мало хто зробив би те, що зробив Навальний. Він повернувся до Росії, по суті, щоб бути вбитим. Навальних небагато в цьому світі. Щоб зрозуміти важливість його жертви, нам потрібно лише розглянути деяких передбачуваних лідерів у нашій країні: Такера Карлсона, спікера Майка Джонсона, колишнього президента Дональда Дж. Трампа. Порівняння цих осіб з Навальним було б не смішним, а недоречним і непропорційним лише тому, що в смерті Навального немає нічого смішного.
Але це те, що ми маємо сьогодні в Амеріці: Карлсон. Джонсон і Трамп. Все недоречно. Карлсон не має права ні освіти бути журналістом. Джонсон випадковий як спікер Палати представників Сполучених Штатів Америки, а Дональд Дж. Трамп є помилкою як колишній президент Сполучених Штатів і знову кандидат на найвищу посаду в Америці.
Цілком можливо, що Путін у своїй зарозумілості зробив помилку. Головорізи та силачі роблять помилки. У демократичних суспільствах ми, здається, думаємо, що інша сторона така точна. Нещодавно Путін був підбадьорений своїми результатами опитування під час фарсових виборів, де всю опозицію було по суті ліквідовано, і те, що здається йому очевидною зрадою Америки щодо України, а його друг Трамп маячить зовсім недалеко як президент Америки.
Окрім трагедії загибелі людини, у смерті Навального є величезна політична складова. Навальний через те, ким він був, і його мужність перевершила просто людяність і людську загибель. Він був символом. Світова реакція викликала вбивство Путіним Навального. Світові лідери висловили свою критику щодо Путіна. Вони чітко звинуватили Путіна у вбивстві. Цікаво, що в Америці Республіканці, включаючи так званих крайніх правих Республіканців, зареагували, але
побачимо.
Тож давайте утримаємося від висміювання ймовірних релігійних фанатиків, таких як Майк Джонсон, які говорять про добре християнство та шанують Біблію. Дайте йому шанс зробити конкретно а не тільки на слові те, що правильно. Відповіддю з його боку має не заяви але негайна постановка на голосування законопроекту про допомогу Україні. Містере спікер Джонсон, зверніться до Біблії. Ви повинні знати, що не так, і вміти знайти це в Святому Письмі. Вбивати неправильно.
Негайне та переважне голосування за військову допомогу Україні має стати нашою американською відповіддю на вбивство Путіним Алексея Навального. Найкращий анекдот про путінську та російську машину вбивств – військова перемога демократії та добра над злом в Україні. Я підозрюю, що Алексей Навальний сприйняв би це як вінок своєму життю і героїзму.
16 лютого 2024р. Лозинський Аскольд