Категорії
Без категорії

МІРКУВАННЯ У ЧАС “ПРАВОСЛАВНОГО” ВЕЛИКОДНЯ

Кілька років тому з огляду на зміну мого місця проживання я з родиною перейшли на Новий Календар. Так, мабуть дивно для нормальних людей, у нас в США є єпархії, а дійсно парафії які святкують по різному. Така історія перетворилася далеко до незалежності але наші владики не спроможні це унормувати за 30 років. Кажуть що чекають, щоби миряни це питання вирішили. Так само говорять Патріарх УГКЦ в Україні та Митрополит Православної Церкви України. Мабуть так. Миряни чекають на церковні проводи, а провід церковний на мирян. Так говорять, щоби не кривдити нікого і кривдити усіх.

Не у цьому діло. Я з тої нагоди святкую два рази. Тобто не зберігаю піст два рази але два рази наживляюся Великодньою паскою і ковбаскою. Це нікому не перешкоджає хіба моєму здоров’ю.

Під час Католицького Великодня я міркував про Римську Католицьку Церкву та її відносини з нами. Тобто щодо Української Греко Католицької Церкви то Ватикан зовсім нас не розуміє і не хоче, а щодо українців православних він зовсім не визнає, що вони існують. Він визнає єдиний третій Рим. Сьогодні мова про цей третій Рим.

Коли Путін назвав найновішу москальську ракету іменем Сатани то це багато сказало. Ця назва це суть Москви. Московська Православна Церква від самих своїх початків, церква імперська і диявольська.

У вільний час між двома Великоднями я переглядаючи свою бібліотеку натрапив на нещасну брошуру під заголовком “Православ’я на Україні” видано ще за радянської влади у 1980 році. Оминаю авторів і видавців для спокою сьогодні ще живих і вже померлих і у деяких випадках добрих істот. Видання було для пропаганди а передусім для дезінформації.

Історія починається від Андрія Первозванного та представляє Київську Русь матір’ю слов’янських народів. Тобто спочатку осідок Православ’я був Київ з походження Царгороду. Віра християнська з київським князем пішла у Москву. По середині ХУ століття при певному занепаді Царгороду Москва зробила з себе Третій Рим і пізніше сама визнала себе Патріархатом. І як пишуть у брошурі, добровільно у 1686 році Царгород передав благословення над Києвом Москві. Немає пояснення як це сталося, тільки подано що з благословенням Царгороду та узгоджено також Переяславським договором.

Такого автентифікованого документу благословення Царгороду немає але натомість є чимало документації протесту Царгороду. Також, Переяслав був у 1654 році, статті Переяславські 1659 року,а злука у 1686 році. Як юрист я запитаю, якщо б було так, чому державні домовлення вирішували церковні справи. У брошурі постійно наголошувалось незалежність Церкви від держави. Незаперечним що примус єднання прийшов в наслідку Переяслава. Тобто виходить що Кремль просто загарбав українську церкву разом з її маєтками. А остаточно, чому це важливе?

Бо історія Московського Православ’я це незаперечний доказ, що церква Московська це потвора державна. На це вказує навіть цей нещасний памфлет. Західний світ сьогодні трішки опритомнів. Цікаво фактично, що Францішек цього не знав. Московська Православна Церква це креатура від початку москальських імперських зазіхання. Після політичного занепаду Царгороду Москва висунула претензії ще у ХУ століття бути центром Православ’я. Кожний крок зросту московського православ’я оснований на імперських засадах. Українське Православ’я залежало тільки від Царгороду.

Чому сьогодні світ здивований що Кирило підтримує москальські не гуманні, злочинні та геноцидні наміри Путіна та москальського народу. Бо він прямо поручник Кремля. Чому московська церква досі існує в Україні? Чому вона посідає важливіші пам’ятки українського релігійної культури? Московська церква це ще одна зброя москальської дезінформації, це п’ята колона на території України. Це все дозволялося 30 років. Треба подивляти героїзм нашого народу за цей час війни. Але рівно ж треба соромитись дурнотою поступками нашого проводу на протязі 30 років.

Чому це важливе сьогодні. Бо Україна не тільки у стані війни. Вона у процесі самоусвідомлення. В мене друзі в Україні у різних містах Сходу і Заходу які виростали малоросами і залишилися. Війна їх усвідомила національно, хоча є ще такі котрі вважають, що Путін випадковий.

Україна значно виросла духовно у цей час війни. Вона скріпила свою національну ідентичність. Вона дуже добре розуміє, що вона Християнська але також доступна для євреї, ісламів. За ту Україну бореться у першу чергу український єврей. Вона знає що вона Європейська і її давня конкурентна з другими великими націями. І мабуть найважніше вона знає, що її ворог це москаль.

Я католик і православний. Католик з хрещення але просто християнин по вірі. У Львові йду у неділю до Андрія, а у Києві до Володимира. Православ’я це не не окрема віра від католицизму. Ми всі одні. Україна є українська і християнська.

Москальське Православ’я це не віра. Російська Православна Церква це теж не духовна структура. Можна навести чимало доказів. Приходить на думку з 1950-их років як один її архимандрит у Вашингтоні говорив речникам уряду Америки подібно як Путін, що українці це не нація. А речники американської розвідки переконували наc, що росіяни теж поневолена нація.

Дві найбільші постаті у моїй вірі крім нашого Спасителя це Патріарх Йосиф Сліпий і Митрополит Василь Липківський. Вони дійсно віддали себе за віру в Христа і за свій люд.

Тож святкуймо наразі Великдень, один і другий, дні перемоги добра над злом, бо це свято Православне і Католицьке, а головне Християнське. Москаль ніколи не зрозуміє величі Воскресіння. Бо він москаль! Він гнобитель, не спаситель. 

22 квітня 2022 року                                                                Аскольд С. Лозинський