Categories
Uncategorized

МІЙ СУМ — ОСОБИСТІ МІРКУВАННЯ

Повірте, це не сумні почування, а радше радісні з мого життєвого шляху, які залишаться на ціле життя бо я вже не молодий, а можу заявити недвозначно, що окрім моїх батьків найбільший вплив на мене мала ця установа. Належу я від мабуть п’ятого року життя до одної організації молодечої та виховної яка зветься Спілка Української Молоді. Це молодеча організація, а я сьогодні старий і напевне досмертний її член. Вона повстала ще у 1925 році у місті Києві, але сьогодні мова не про те, а про її друге втілення чи відновлення у 1946 році в Аугсбурзі, Німеччина. Напевно відомо або можна домислитися, що цій організації сьогодні 75 років. Чому для мене ця структура така дорога, що…

Повірте, це не сумні почування, а радше радісні з мого життєвого шляху, які залишаться на ціле життя бо я вже не молодий, а можу заявити недвозначно, що окрім моїх батьків найбільший вплив на мене мала ця установа.

 

Належу я від мабуть п’ятого року життя до одної організації молодечої та виховної яка  зветься Спілка Української Молоді. Це молодеча організація, а я сьогодні старий і напевне досмертний  її член. Вона повстала ще у 1925 році у місті Києві, але сьогодні мова не про те, а  про її друге втілення чи відновлення у 1946 році в Аугсбурзі,  Німеччина. Напевно відомо або можна домислитися, що цій організації сьогодні 75 років.

 

Чому для мене ця структура така дорога, що я пишу аж “Мій СУМ”. Бо тут була моя молодість і моє виховання крім вдома. Це була моя друга хата. СУМ належить тисячам але мабуть для кожної людини має унікальне значіння.

 

Для мене була вона спочатку нагодою зустрічати нових друзів, а пізніше і подруг, які правда з початку не цікавили,  забавлятися з ними,  відпочивати у горах, купатися у зимній як лід річці, а згодом у найкращому на мій погляд басейні, ходити на прогульки, битися проти москалів бодай символічно криком на вуличних демонстраціях перед москальськими будинками, нападати на другі табори, жартувати  і сміятись з старших які мали обов’язок мною і другими опікуватися і навіть старатися дещо навчити.

 

В ретроспективі уже доволі дорослого віку, я зрозумів, що СУМ був кузнею, що спільно з моїми батьками, СУМ намагалась з мене зробити людину, яка не тільки миється, чешеться, займається фізкультурою, читає навіть книжки, але і так остаточно готується до боротьби за Україну. Як смішно, але мої виховники у це вірили. Історія показала, що це не просто мрійники. Завдяки СУМ я став мрійником також.

 

Щойно, закінчивши вищі студії,  я зрозумів що це була найкраща нагода також запізнати представників найкращого українського покоління таких як  мої батьки, яких, мушу признатись, правда я спочатку уважав такими які просто знущаються наді мною та перешкоджають  моїм пригодам. Я почав їх шанувати за їхню невтомну працю, за їх ідеалізм, що у моєму студентському віці почав мені імпонувати.

 

Вони ті котрі творили СУМ у діаспорі та працювали безкорисливо довгі роки з перших днів колись виглядали для мене навіть смішними, а то і занадто серйозними. Як вчора пам’ятаю чорні шкарпетки та ті самі все чорні черевики і постійний стукіт молотка. Мені здавалось що вони ніколи не відпочивали, а просто переймалися нами, а коли ми відпочивали вони одним оком нас пильнували, а другим стежили другу роботу фізичної праці лопатами і молотками.

 

Коли я підріс, я пірнув у команди цієї організації, її управи. Двері відкрились одразу. Я був здивований як швидко із задоволенням мої старші друзі, виховники відпускали свої позиції та давали мені нагоду працювати з такими яким я був раніше. Не лише відпускали свої мандати але стояли поруч і давали мені допомогу при перших кроках. Я ніколи не відчував, що мене відштовхують.  Навпаки відчував я велику приязнь та заохочення.

 

Що ці особи і мої батьки дали мені? Вони зробили мене при найменше українським патріотом, а то і нарваним націоналістом бо це також справа натури і ген,  це зробила моя мати. Пізнання і виховання такими людьми лишається не тільки у пам’яті, у серці але і проявляється на ділі до смерті.

 

Треба додати що не усі ці особи були високої інтелігенції чи освіти. Війна і боротьба перервали їхнє життя. Вони за молодості мабуть не знали буденного життя.  Багато залишилось просто собою, так з мотиками у руках. Вони знади одно – вони любили Україну котру вони були примушені залишити. Ця Україна скоротила їм життя напевне але не запал до життя. Жити і не вірити у щось майже святе це не життя. Ці люди працювали фізично тяжко на хліб насущній з мрією, а навіть переконанням,що це все тимчасове, що вони або ті яких вони виховували побачать ту Україну яку вони так любили, за яку вони були готовими вмирати і любов до якої вони хотіли передати наступному поколінню.

 

На протязі цієї річниці, а то і дальше будуть писати історію цієї надзвичайної організації, але як для мене ця історія ще сильніше відзеркалюється у серці кожного Сумівця який у неї вжився і запізнав зокрема її основоположників і трудівників. Вона відбивається у їхні діяльності також.  Як для мене знаю напевне, що не був би я таким як я є без СУМ-у, чи це добре чи ні, не знаю. І тому далі Сумую. Завданням сьогоднішнього покоління зуміти передати це наступним, а наступного наступним. І так далі! Честь України — Готов Боронити! Це не просто клич — це суть!

 

8 червня 2021 року                     Аскольд С. Лозинський, член СУМ  Ню Йорк