Categories
Uncategorized

СОЦІАЛЬНА ШИЗОФРЕНІЯ ЛЮТУЄ?

Олександрові Довженку (він же «Сашко») належить блискуча карикатура на Володимира Винниченка, датована серединою 1920-х. Останній зображений як людина, що одночасно намагається рухатися на всі боки. Видається, ця карикатура вельми актуальна донині, тільки її персонажем має бути середній громадянин України (не «українець», адже частина номінальних громадян нашої держави не вважає себе українцями в жодному сенсі). Зайвим доказом такої «багатовекторності», яку ліпше назвати «соціальною шизофренією», є ставлення населення України до пандемії COVID-19, до боротьби влади з нею та до засобів, якими можна хоча би зменшити наслідки цієї пандемії. Отож погляньмо на автопортрет громадян…

Автопортрет громадян України: ставлення до пандемії COVID-19

25 листопада 2020

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ

ДЕНЬ

 

Олександрові Довженку (він же «Сашко») належить блискуча карикатура на Володимира Винниченка, датована серединою 1920-х. Останній зображений як людина, що одночасно намагається рухатися на всі боки. Видається, ця карикатура вельми актуальна донині, тільки її персонажем має бути середній громадянин України (не «українець», адже частина номінальних громадян нашої держави не вважає себе українцями в жодному сенсі). Зайвим доказом такої «багатовекторності», яку ліпше назвати «соціальною шизофренією», є ставлення населення України до пандемії COVID-19, до боротьби влади з нею та до засобів, якими можна хоча би зменшити наслідки цієї пандемії.

 

Отож погляньмо на автопортрет громадян України, який змальований в опитуванні, проведеному 15—17 листопада Соціологічною групою «Рейтинг» на всій території держави, крім окупованих регіонів. Зразу перепрошую читачів за велику кількість цифрових даних, але без них у конкретних соціологічних дослідженнях щось визначити неможливо. Виявляється, 62% респондентів часто слідкує за новинами про коронавірус, 20% роблять це інколи, 11% — рідко, а 7% взагалі не цікавляться такими новинами. При цьому на початку квітня часто слідкували за новинами про COVID-19 аж 76%, а взагалі не цікавилися лише 3%. Тобто пандемія наступає, щодня від COVID-19 помирає кількасот громадян України, але це стає багатьом не надто цікавим або взагалі нецікавим. Прикметним, як на мене, є і те, що найменше переймаються пандемією симпатики «Слуги народу» — лише 54% від числа прибічників цієї партії… При цьому зараз маємо ще не такі погані показники, бо на початку вересня часто слідкували за перебігом пандемії лише 46% опитаних, а не цікавилися нею 15%. Але ж інформація про COVID-19 — це не лише про кількість заражених і померлих, а і про заходи, які треба вживати індивідуально у протистоянні хворобі. Медицина вже напрацювала чимало таких заходів, які або полегшують перебіг недуги, або зводять до мінімуму її наслідки, тож знання про них здатне серйозно допомогти тому, хто підхопить хворобу. Не вдаючись у деталі, зазначу: пишу наразі про те, що тепер знаю не тільки теоретично…

 

Підемо далі. 48% опитаних вважають оптимальними заходи, запроваджені владою щодо боротьби із корона вірусом, 24% вважають їх надто м’якими, 11% — надто жорсткими, 16% не знають, що відповісти. При цьому рекорд серед прихильників тієї чи іншої партії, що вважають заходи надто жорсткими, як і належить, встановили прихильники Партії Шарія; схоже, вони вважають, що достатньо увірувати у «великого Пу» — і COVID-19 не страшний. А відповідь на наступні два запитання наочно розкриває всю дурість величезної часини громадян України: 41% опитаних не хвилює, чи вони особисто захворіють на коронавірусну «болячку», і разом із тим 87% хвилюється з приводу того, що хтось із їхньої сім’ї чи родичів підхопить COVID-19. Ґвалт! Але якщо ви самі захворієте, то майже гарантовано вірус «перескочить» і на членів сім’ї, і на тих родичів, із якими ви у контакті! Але мислити логічно, як бачимо, надто багато громадян не може або не хоче.

 

А тепер — детальніше про оцінку дій влади як узагалі, так і в конкретних випадках. 35% опитаних задоволені діяльністю президента Зеленського у боротьбі з пандемією коронавірусу, 60% — не задоволені. Роботою прем’єра Шмигаля задоволені 23%, не задоволені — 60% (інші респонденти в обох випадках не змогли оцінити цю діяльність). Іншими словами, певна частина опитаних, схоже, вважає, що прем’єр діє автономно від президента, тобто що «цар хороший, бояри погані». Цей висновок підтверджують відповіді на інше запитання — про загальну довіру політикам: Володимиру Зеленському довіряє 46% опитаних, не довіряє — 51%, Денису Шмигалю довіряють 18%, 54% — не довіряють, а 23% узагалі не чули про такого. Агей, респонденти, які взагалі не чули про прем’єра, частина з вас щойно сказала, що ви чи то незадоволені, чи то задоволені його діяльністю у боротьбі з пандемією COVID-19! Уже забули? І взагалі: якщо ви довіряєте президенту, то чого не довіряєте главі уряду, якого поставив президент і його партія? Тим самим ви, між іншим, висловлюєте недовіру кадровій політиці того ж президента!

75% опитаних підтримують введення штрафів за перебування у громадських місцях і транспорті без масок, а 24% — проти цього. Найвища підтримка ідеї (тоді це ще не був закон) штрафу за відсутність масок у Києві (80%), найменша — на півдні країни (70%). Знов-таки, і тут симпатики Партії Шарія демонструють своє єство — тільки 60% із них за штрафи…

Тепер — про локдаун («жорсткий карантин»). І тут знову маємо щонайменше цікаві думки населення. 61% опитаних вважає недоцільним запровадження такого «жорсткого карантину», 36% підтримує. При цьому його ефективність оцінюють високо: 55% вважає, що поширення коронавірусу внаслідок локдауну зменшиться, 42% мають протилежну думку. Категорично проти локдауну в нинішніх умовах, як і слід було чекати, прихильники Партії Шарія (76%), а також ОПЗЖ (67%). Можливо, вони сподіваються, що Путін спеціально для них дасть «чудодійну» (згідно з кремлівською пропагандою) російську вакцину «Спутник-V», і коронавірус їм буде не страшний?

І нарешті. Абсолютна більшість опитаних вважає за потрібне першочергово спрямувати кошти зі спеціального фонду боротьби з коронавірусом на закупівлю засобів захисту для лікарів, облаштування лікарняних ліжок медичним киснем, закупівлю ліків і обладнання для лікарень, доплати лікарям і залученим особам до боротьби з коронавірусом, збільшення тестування на коронавірус (від 98% до 86%). Виділення коштів фонду на будівництво мобільних госпіталів вважає потрібним 81% респондентів, (15% протилежної думки), на компенсації підприємцям за вимушений простій через карантинні обмеження — теж 81% (17% вважає, що це не потрібно). Найменше опитані підтримують використання коштів спеціального фонду боротьби з коронавірусом на будівництво доріг (тут думки розділились: 48% підтримують виділення коштів на це з фонду, а 50% — не підтримують).

Ось тут варто зупинитися і замислитися. На момент проведення опитування в соціальних мережах і газетах, на телебаченні і на сайтах уже стояв стогін лікарів і волонтерів, а передусім хворих на COVID-19 щодо катастрофічної нестачі обладнаних подачею кисню місць у лікарнях і нестачі самих ковідних відділень у лікарнях, де ще були б і людські умови для недужих, тобто бодай один туалет на десять, а не тридцять осіб, де хворі не лежали б у коридорах, де працював би душ тощо. Чому так сталося? Відповідь очевидна: до початку осені за рахунок фонду боротьби з коронавірусом

будувалися дороги, а не перебудовувалися лікарні та не купувалося і не встановлювалося відповідне обладнання. Я не буду цитувати прокльони, які лунали в соцмережах на адресу «великого будівництва» та «закопаних грошей»; зауважу лише, що в мас-медіа вистачає спокійних фахових коментарів щодо того, куди пішли кошти з цього фонду і що на Україну чекає через цю… Втім, нехай незалежні юристи сформулюють правову кваліфікацію дій «будівельників доріг». Але цього 48% опитаних не хочуть знати чи — ще гірше — не можуть скласти два і два, щоб зрозуміти причини кризової, майже катастрофічної ситуації з протистоянням пандемії COVID-19. До речі, де взяти кошти на забезпечення медичної галузі, на розгортання польових шпиталів і на компенсації підприємцям за простій, за що ратує більшість із тих, хто і далі виступає за будівництво доріг? Але знов-таки маємо типову «соціальну шизофренію»…

А найстрашніше, що засвідчує весь цей автопортрет населення України, — це те, що йдеться про виборців, про тих, хто обирав, обирає й обиратиме владу. Не на підставі розуму й розсуду, як належить (вони у такого люду істотно викривлені, якщо взагалі тут можна вести мову про розум, а не сукупність рефлексів), не на основі глибинних почуттів, включно з почуттями честі, патріотизму й відповідальності, а — в найкращому разі! — «по приколу» чи за нашіптуванням олігархічних і промосковських медіа (я не випадково навів приклади найбільшого ідіотизму саме серед спільнот прихильників певних партій). Так, в українському суспільстві вистачає людей, які відповідають своєму видовому визначенню, — Homo sapiens sapiens, людина сучасна розумна, проте чи становлять вони переважну більшість, коли йдеться про механічний облік голосів? Чи не внаслідок надто великої кількості різних варіацій на тему «соціальної шизофренії» Україна в підсумку навіть не рухається по колу, а займається «бігом увсебіч»? Із відповідними наслідками.