Categories
Uncategorized

ТЕРИТОРІЯЛЬНА АМНЕЗІЯ ВЛАДІМІРА ПУТІНА

Коментар для українського радіo у Філядельфії частинно підготовлений на матеріялі професора Петра Кралюка з національного університету Острозька Академія і на основі історії ОУН. Матеріял підготовив Осип Рожка. Антиурядові протести в м. Хабаровську в Російській Федерації, на Далекому Сході, які тривали кілька тижнів, привернули увагу світу. “Путін! Нам потрібна гідна зарплата і пенсія, а не війна з Україною!!!” – читаємо на плякатах в часі антипутінської демонстрації в обороні арештованого хабаровського губернатора. Які висновки можна зробити з цього? Хто ті мешканці, що опротестовують Путінські рішення? Звідки взявся…

Коментар для українського радіo у Філядельфії частинно підготовлений на матеріялі професора Петра Кралюка з національного університету Острозька Академія і на основі історії ОУН. Матеріял підготовив Осип Рожка.

Антиурядові протести в м. Хабаровську в Російській Федерації, на Далекому Сході, які тривали кілька тижнів, привернули увагу світу.  “Путін! Нам потрібна гідна зарплата і пенсія, а не війна з Україною!!!” – читаємо на плякатах в часі антипутінської демонстрації в обороні арештованого хабаровського губернатора.

Які висновки можна зробити з цього? Хто ті мешканці, що опротестовують Путінські рішення? Звідки взявся її вільнолюбний дух? Попробуємо дати хоч частинну відповідь на ці цікаві питання.

Отже,  в останніх тижнях багато писалося і говорилося про протести у місті Хабаровську проти тоталітарних потягнень деспота Російської Федерації Владіміра Путіна, який не шанує волі місцевих мешканців. Ці протести дали привід писати про новий тип мешканців, які виросли на територіях силою прилучених совєтами в 20-их роках минулого століття, таких як Вороніжчина, Стародубщина і самозрозуміло Кубані чи точніше, Кубанської України, яка в 1918 р. хотіла приєднатись до української держави, але була захоплена большевиками. Їхня доля така сама як територій захоплених москалями на Далекому Cході – тотальна русифікація. Про це не говорить Путін. Але така сама доля чекає Крим і Донбас, якщо ми, зложивши руки придивлятимемося  як рік за роком москалі русифікують Донбас і Крим. Відповідним прикладом є доля Української Далекосхідньої Республіки – яка вважалася державною колонією України. Як дійшло до існування цієї республіки?

Москалі загарбували території різних народів дипломатичною хитрістю і грубою силою. Це також відноситься до територїі китайців на Далекому Сході і ці території стали від половини ХІХ століття  місцем нових поселень з російської царської імперії і сюди виемігрувало багато українців. З Одеси відправлялися пароплави, які везли українців на росіянами новоздобуті території.

“Коли ж була побудована Транссибірська залізниця, яка з’єднала ценральні губернії Росії з Владивостоком, ця міграція лише посилилася. Із кінця ХІХ століття по 1916 р. на Далекий Схід  виїхало 276,000 українців, що становило біля 56% від загальної кількості переселенців у цей край.  В основному це були вихідці з колишньої козацької Гетьманщини – Чернігівської та Полтавської губерній.  Про це свідчать українські назви в тих місцевостях так як Чернігівка, Покровка, Ромни, Іванківці тощо,” – пише пофесор Острозької Академії Петро Кралюк.

Ці землі одержали назву Зеленого Клину і українці помогли їх освоювати як і землі Приморського краю. Хоч обмежені російською владою в національно-культурних правах хоч би й Емським указом то культурне життя проти волі державної влади поволи  розвивалося. В половині першого десятиліття ХХ століття, після японсько-російської війни, яку Росія програла 1905 року, з новим подихом лібералізації, почали з’являтися перші українські організації у Харбіні, Владивостоці. У 1910 р. в Нікольсько-Уссурійському краю було засновано товариство “Просвіта”.

Революційні події 1917 року змусили українців Далекого Сходу оприділитися. Створено Українську Далекосхідню Республіку на території Зеленого Клину, яка обіймала 400.85 км. Ця територія вважалася за державною кольонією України, а ним були теж острів Сахалін  – 37.988 км. із 19.000 населенням, і територія  Приморщини 690.198 км з майже 700 тисячним населенням. Національний прапор  Зеленого Клину був синьожовтим – синій колір символізував небо і море, жовтий – хлібне поле, із зеленим трикутником, який символізував тайгу.

 Від 1918 р. центральні органи цієї республіки знаходилися у Владивостоці. Ця українська республіка мала свою Українську Далеко-Східню Крайову Раду,  яка була законодавчим органом, отже Парляментом республіки і мала свій державний секретаріят який відповідав за виконавчу раду. Владу здійснювали десять окружних рад. Популярною серед мешканців цієї республіки була ідея обєднання з Українською Народньою Державою у Велику Україну.

Тут почали видавати українські часописи з такими назвами як “Українець на Зеленому Клині”, “Щире слово”, “Громадська Думка”, “Ранок” “Нова Україна” ,”Хвилі України” і “Засів”. Вони поширювалися в Харбіні, Хабаровську і Владивостоці.

У 1920 р. на цих територіях постала Далекосхідня Республіка, як буферна зона між Японією (Маньчжу Айго) і Росією і владу тут перебрали більшовики.  Звичайно, большевики інкорпорували ці землі силою у 1922 р. і перетворили її на звичайнісіньку російську область.

Результатом ліквідації Української Далекосхідньої Республіки були масові арешти. Голова секретаріяту Юрій Глушко – Мова був арештований. Силою заборонено українські організації. Судовий процес над українськими патріотами відбувся у Чіті у 1924 р.

Результатом розгрому українських інституцій стала насильна російська русифікація особливо інтенсивно  по містах. Незначний період культурних полегш з боку большевиків, який почався щойно у 1931 р., на підставі якого строїлися великі пляни українізації і запровадження української мови у 809 школах першого ступеня та інших установах, і у шести із 13 ти районів діловодство мало бути переведене на українську мову і ще були пляни українізувати роботу культурно-освітніх установ.  А в інших семи регіонах мала відбутися часткова українізація. Був створений український театр. Однак ці надії і мрії не протривали довше двох років. 14 грудня 1932 року ліквідовано постановою Всесоюзної Комуністичної Партії більшовиків всі українські інституції на теренах Російської Федерації. Це був початок безупинної русифікації українців Далекого  Сходу – русифікації яка триває по сьогоднішній день.

Згідно із статиcтичними даними українців на Далекому Сході в 1920-30-их роках нараховувалося понад триста тисяч осіб. А на початку 90-их років понад пів мільйона. Це тільки частинна картина бо багато українців русифікувалося з різних причин. Для декого було вигідніше бути росіянином чим українцем. З такою логікою і можна було зробити кращу карієру. Не зважаючи на таке думання переведений опит  у 1989 році виявив що 40% українців зберегли свою рідну українську мову. Це великий плюс для українців, які в умовах тотальної русифікації зберегли свою рідну мову.

Після розпаду Совєтського Союзу в Росії утвердилися імперська ідеологія в результаті чого відбулася інтенсивна русифікація українського населення краю. Перепис українського населення у 2002 р. виявив що на Далекому Сході проживає 250 000 українців, а майже  десять років пізніше у 2011 р.,  їх було вже тільки 50,000 осіб. Очевидно, що на українців мусіли сильно тиснути, коли число скоротилося аж у п’ять разів. Де ж вони поділися. Звичайно, приховуються за назвою росіяни.

Однак протести в Хабаровську показують, що вільнолюбний дух місцевого населення не зломаний. Чи не пригадати більшості з них чиї вони діти, ким відібрана їхня територія, чому їх русифікують? Може тоді й зрозуміють страх Москви перед Україною і її мовою, і їхньою мрією далекосхідньої держави Зеленої України? До цих інформацій, які ми використали із даних професора П. Кралюка з Отсрозької Академіїб додаємо деякі матеріяли, які насвітлюють дальшу боротьбу українців за Зелений Клин.

Для цього пригадаємо деякі факти з-перед Другої Світової Війни, а саме з 1937 року. У Харбіні вже від того року існувала Організація Українських Націоналістів. Харбін був зайнятий японцями у складі так званої держави Манчуко, яку японці створили на окупованій Манджурії, у 1931 році. В 1938 р., у 20-ту річницю проголошення українсьої держави в Києві, ОУН звернулася до молоді Далекого Сходу зверненням, з якого подаємо коротенький уривок: “Українська Молоде Далекого Сходу! Хоч Україна сьогодні розшматована чотирьома окупантами: червоною Москвою, Польщею, Румунією і Чехо-Словаччиною, а наша далекосхідня кольонія – Зелений Клин під большевиками, то боротьба за проголошені і таки раз здійснені ідеали Української Нації 20 років тому не тільки не припинилися, але посилюються з кожним днем. Цю героїчну боротьбу за здійснення повищих ідеалів веде Український Націоналістичний Рух і його перший пробоєвик – Організація Українських Націоналістів під проводом Вождя Евгена Коновальця….”

І в дальшому читаємо – “На цьому величному святі ми мусимо заманіфестувати перед цілим світом що й ми тут на Далекому Сході є проти окупації українських земель, проти комунізму, мусимо замініфестувати що ми за Самостійну Соборну Українську Державу та за освободження нашої другої батьківщини – Зеленої України Далекого Сходу”.

І цікаво підкреслити клич який націоналісти видвигнули: “Хай живе Українська Національна Революція від берегів Сяну й Тиси до берегів Тихого Океану під проводом Евгена Коновальця!”

У Харбіні вийшла у 1942 р. націоналістична газета “Сурма” як офіційний орган ОУН на Далекому Сході. У таборі біженців з Совєтського Союзу, що знаходився 20 км від Харбіну, націоналісти проводили національно-освідомлюючу працю з біженцями, яка дала неочікувані прекрасні висліди. Нажаль 19 серпня 1945 р. Харбін зайняли совєтські війська. Націоналістам за їхню любов до України не було помилування – їх розстрілювали.

Частина націоналістів ще у 1945 р. знайшла зв’язок з Миколою Лебедем, секретарем закордонних справ УГВР під проводом ген. хор. Романа Шухевича-Тараса Чупринки, з тодішнім псевдом Лозовського, і виїхала з Харбіну до Шанхаю, а звідтам у дальший світ. Пізніше, у 50-их роках на Далекому Сході була створена ОУН – Північ під проводом Михайла Сороки, членами якої були переважно ув’язнені зеки, воїни УПА і члени ОУН, та Москвою вивезені на заслання патріоти.

Нехай ці факти допоможуть нам пригадати боротьбу українців за власну державу на Далекому Сході – за Далекосхідню Зелену Україну!