За останнє десятиліття Росії вдалося ліквідувати по суті будь-яку організовану українську етнічну спільноту в Російській Федерації, вторгнутися в Україну, силою анексувати частину її території нелегітимним референдумом і створити значною мірою заморожений конфлікт з тим лише, що час від часу Москва турбує мир у двох найсхідніших регіонах України.
Методологія, що використовується в усіх інстанціях, була досить простою. Брехня, здирництво, політичний тиск і надмірний вогонь, що супроводжується з готовністю деяких спостерігачів вважати закономірним, дозволили Росії діяти так, як планувалося, незважаючи на всепоглинаючому глобальному засудженні, яке і так ігнорує Росія. Російська брехня ґрунтується на безглуздих дебатах і нездатності опонентів Росії переконати всіх в іншому наївному і самозацікавленому світі, що функціонує через неспроможністю і неефективністю міжнародного права. Кричуще Росія наголошує, що навіть якщо вона вторглася, але цього не сталося, у Крим чи Донбас, вона була змушена зробити це з метою захисту прав російського населення там. Незважаючи на прозорість технічно удосконаленого світу, ЗМІ і введення міжнародних санкцій, ініційованих США, навіть наступний президент Сполучених Штатів не тільки, мабуть, прийняв дезінформацію, але повторив її.
Росія влаштувала референдум за анексію, який був не тільки нелегітимним за міжнародним, українським і російським законодавством, але і проводився зі стволом пістолета голові виборців. Знову дехто на Заході прийняв результати, включаючи пізнішого президента Сполучених Штатів, який неодноразово висловився про те, що народ Криму хотів приєднатися до Російської Федерації.
Внутрішньо, очищаючи Росію від української етнічної присутності, яку Росія проводила систематично і серйозно протягом останнього десятиліття, московити вдалися до того, що багато хто навіть в Росії назвав «генетичним страхом», (страх який переходить з одного поклоління у друге) накладеним на їх пригноблених. Сьогодні крім того, що в Росії немає української школи, повноцінних навчальних програм або навіть недільної школи, немає ні юридичної української церкви, ні української бібліотеки, ні центральної, ні обласної української організації, навіть викорчовуються місцеві громади, які просто співають або танцюють по українському. Цей культурний геноцид, і саме таким він є, ведеться, здавалося б, невинно адміністративно, але результат тяжкий політично і культурно.
Процес такий: українську структуру обвинувачується за адміністративними або надуманими зборами за неспромодування малого бюрократичного питання. Відновлювальна діяльність не рекомендується через накладення страху. Справа перекинута до судів. Керівництво цієї структури в приватному порядку говорить далі в невизначені терміни, що якщо він реагує, відповідає або з’являється в суді вони втратять роботу або навіть гірше, щось може статися з ними або їх сім’ями. Обвинувачення триває на підставі недотримання вимог. Розгляд за замовчуванням. Для населення і росіян, зокрема, які можуть бути позитивно розпоряджені по відношенню до українців, брехня увічнюється, вказуючи на конфлікт в Україні як виправдання або навіть сіяти ненависть до українців, тобто Росія змушена була захищати російську етнічну спільноту в Україні через зловживання Україною цією громадою. На думку лідерів української громади в Росії, близько вісімдесяти відсотків росіян в РФ вважають російську пропаганду проти українців правдивою.
Є ще один елемент цієї російської шаради. За даними останнього перепису населення в Росії було два мільйони українців, тих, хто заявив про себе. Українське керівництво в Росії наполягає, що число в п’ять разів більше. Незважаючи на це, сам Путін неодноразово заявляв, що крім тих двох мільйонів, близько одного мільйона українців іммігрували в Росію з початку війни.
Росії було б важко спробувати пояснити Раді Європи або Організації Об’єднаних Націй відсутність будь-якої інституції або структури для етнічної спільноти в три мільйони, тобто принаймні третьої за величиною в Росії без якогось типу реквізиту або структури навіть уявної. Так російський уряд організував в Росії у 2012 році неурядову організацію українців (тобто уряд організував неурядову — яка іронія?), яка мала на меті представляти українську етнічну меншину в Путінській президентській раді національностей РФ. Голову обрала держава. Пізніше той голова побив керівника Бібліотеки української літератури у Москві. Його поліція не змогла арештувати бо він сидів у Путіна за дверима.
У російському суспільстві чи політиці немає нічого незвичайного. За президента Путіна російський уряд організував більше десяти років тому неурядову правозахисну організацію в Росії, яка неодноразово з’являлася в Організації Об’єднаних Націй немов легітимна. Поки є люди, які приймають російську дезінформацію і проповідують її, Росія буде проводити свою давно довірену методологію.
6 жовтня 2020 року Аскольд С. Лозинський