Categories
Uncategorized

ДОНАЛЬД ТРАМП І УКРАЇНА

Нинішній вільний світ – особливо т.зв. ліберально-демократичний захід – на жаль, не втішається великими провідниками. При помочі найновіших інформаційних і політичних технологій, до керівництва державами часто приходять негідні посади особистості, а радше пересічні політики, політикани, маніпуланти публічною опінією “популісти”, жадні влади різні негідники. А у деяких країнах “невільного” світу при владі сидять прямо бандити міжнароднього масштабу. Прикриттям для такого небувалого явища у політикумі світової арени слугують поняття “ліберальна демократія” (країни традиційного заходу), “народня демократія” (країни під комуністичним режимом) , а тепер ще й нове поняття “керована демократія” чи “неоліберальна демократія” (країни з авторитарним диктаторським режимом). Автором останньої концепції є ніхто інший як владар хижацької Московії – Владімір Путін. Тривожні прояви такого тривожно деградованого…

Нинішній вільний  світ – особливо т.зв. ліберально-демократичний захід – на жаль, не  втішається великими провідниками. При помочі найновіших інформаційних і політичних технологій, до керівництва державами часто приходять негідні посади особистості, а радше пересічні політики, політикани, маніпуланти публічною опінією “популісти”, жадні влади різні негідники. А у деяких країнах “невільного” світу при владі сидять прямо бандити міжнароднього масштабу. Прикриттям для такого небувалого явища у політикумі світової арени слугують поняття “ліберальна демократія” (країни традиційного заходу), “народня демократія” (країни під комуністичним режимом) , а тепер ще й нове поняття “керована демократія” чи  “неоліберальна демократія” (країни з авторитарним диктаторським режимом). Автором останньої концепції є ніхто інший як владар  хижацької Московії – Владімір Путін.

Тривожні прояви такого тривожно деградованого провідництва – особливо в найпотужніших державах світу – відображені у нинішній небезпечній  міжнародній обстановці.

Визначальним у цій всесвітній геополітичній розрусі є примхлива здача трампівською партією влади позицій США, як провідної країни вільного світу – про що свідчить особливо ситуація на ісламському Близькому Сході, Африці, НАТО. Створений президентом Дональдом Трампом і його безвідповідальною командою цей політично-військовий вакуум з втіхою заповнює Росія і комуністичний Китай. Усі ключові геополітичні демарші Трампа і його команди є чітко в користь Москви, що заставляє призадуматися над питанням, хто саме нині керує американськими зовнішньо-політичними і безпековими рішеннями у Білому Домі і … в чию користь? Може, симпатія президента Трампа до президента Путіна є ключем до цієї загадки? А може,  разом  з тим є прямо непридатність Дональда Трампа на посаду президента такої провідної держави у світі як США. Головний редактор престижного американського журналу “The Atlantic” Джеффрі Ґолдберґ минулої осені  опублікував статтю про першого секретаря оборони США в адміністрації Трампа – ген. Джімa Маттіса. Автор написав, що генерал Джім Маттіс “found the president to be of limited cognitive ability and of generally dubious character” (“дійшов висновку, що у президента обмежена пізнавальна здатність і, в загальному, сумнівний характер”). Генерал зрезиґнував з посади серкретаря оборони у  грудні 2018 р., коли Трамп – відкинувши переконливе становище Маттіса – вирішив таки вивести американські війська з Сирії, залишаючи напризволяще курдських союзників . Усі пам’ятаємо картини ТБ, як слідом за відходячими американцями на їхнє місце зразу прибули російські військові підрозділи на своїх БТР-ах і танках. 

Ще у 1949 році англійський філософ-публіцист Джордж Орвел видав віщу книгу “1984” про організацію суспільства, в якому головним владним чинником є “міністерство правди”, яке визначує, що є правда чи неправда, що дійсне, чи недійсне. Свою працю Орвел написав, спостерігаючи , як функціонують тоталітарні державні утворення на зразок СССР та інших “народніх демократій” чи “райхів”. Передбачення Орвела почало здійснюватися яких 30 років опісля   тривожним темпом у добі інтернету. До того ж на цю саму тему про путінську Росію появилася у 2014 році книга Пітера Померанцева “Nоthing is True and Everything is Possible” (“Ніщо не є правдивим , але усе є можливим”).

Такими орвелівськими технологіями діє путінська команда у Москві і, на жаль, тепер трампівська команда у Вашінґтоні, щоб триматися при владі. З тим, що Кремль, як завжди, поєднав найсучасніші політичні та інформаційні технолоґії впливу і контролі суспільства і публічної опінії з силовими поліційно-терористичними методами.

На щастя, в США на це ще не дозволяє глибоко вкорінена демократична система основана на історичній повазі до конституції, розподілу влади і на традиційній двопартійності політично-виборчого процесу.

Орвелівські технології сучасного зразка застосовує нині Кремль, щоб дестабілізувати вільний, демократичний  світ – особливо США, Європейський Союз і НАТО; намагатися контролювати т. зв. близьке зарубіжжя (особливо Україну); відновити вплив на країни Латинської Америки; закріпитися в Африці, а особливо на Близькому Сході; нейтралізувати потенційну загрозу від Китаю затіснуючи з ним ділові зв’язки.

Щодо вільного світу, довголітній радник Кремля Владислав Сурков у виданні “Независимая газета” прямо виявив, що Росія “грається мізками Заходу”, і що Росія створила ідеологію майбутнього…зробивши несуттєвою “ілюзію вибору”, що пропонує Захід. Події в ключових державах Європейського Союзу (т.зв. “брексіт” у Великобританії), НАТО (проросійські демарші Туреччини, Угорщини, Італії, Франції), і США (прихід до влади Дональда Трампа) – незаперечно свідчать про успіхи російської машини маніпуляції “мізками Заходу”.

Щодо США, американські слідчі органи доказали, що перемогу  Трампа у президентських виборах 2016 року слід завдячувати російському втручанні у виборчий процес країни. Російські кібернетичні операції прямо “заграли” на досить низькому політичному рівні американського пересічного виборця, примітивному популізмі, расизмі (т.зв. “білому націоналізмі”) частини американського суспільства, міжпартійному  протистоянні, тенденції до політично-економічного і військового ізоляціонізму (включно від таких ключових міжнародних структур як НАТО, ЄС, ООН, ЮНЕСКО, Всесвітня Організація Охорони Здоров’я (ВООЗ)  – усе те, що відображене у трампівських мнимо патріотичних гаслах “Зроби Америку знову великою” і “Америка перше”. A в тому усьому не меншу роль зіграли в користь російських диверсантів й персональні атрибути Трампа: самозакоханість у своїй власній особі (нарцизм), нетямущість, користолюбство, сумнівні етичні вартості,забріханість, брак елементарного розуміння геополітичних викликів,  незнання політичної географії та історії, непотизм, корумпованість, мстивість, ксенофобія і жорстокість, примітивна поведінка, негідна першої особи держави, суспільна безвідповідальність у добі “коронавірусу” – усі “атрибути” на яких не перестають наголошувати незаанґажовані американські і світові ЗМІ.

Внутрішніми і зовнішніми наслідками такої хаотизації США є небувало гострий поділ американського суспільства на ворожі табори і підрив конституційних норм країни, здача в користь Росії позицій на Близькому Сході та інших країнах Африки; послаблення позицій на Далекому Сході і у  Латинській Америці; послаблення НАТО; втрачання довіри до США, навіть найближчими союзниками, виставлення на посміховище і компромітизацію американської держави на міжнародній арені.

А що стосується України безпосередньо, це прихильне (і наразі незрозуміле загалові) ставлення президента Д. Трампа до президента Росії В. Путіна і, разом з тим, образлива нехіть до України і українців “terrible people” – “жахливі люди”, чи “жахливий народ”.  А головне, це тиражування Трампом і його особистими прибічниками російської дезінформації про нібито втручання України – а не Росії – в американські президентські вибори у 2016 році, і намагання змусити уряд України до розслідування цього питання, як і головного суперника Трампа у президентських виборах 2020 року – Джовa Байдена, через зв’язки його сина Гантера з українською енергетичною фірмою “Бурісма”. Цей трампівський демарш перетворився у прямий шантаж, як Трамп, домагаючись від Києва офіційної заяви про ці розслідування незаконно заблокував уже ухвалену конґресом США, військову допомогу Україні на 2019 рік вартості біля 400 мільйонів доларів. Згодом ці кошти були розблоковані у вересні 2019 року, коли скандал – відомий як “quid pro quо” – став загально-публічним. Це й довело до імпічменту 18 грудня 2019 року Палатою  представників США Президента Трампа. Навіть, до теми, престижна американська газета “The New York Times” була надрукувала 13.10.2019 р. статтю “America Exports its corruption to Ukraine”.

Нинішньому  Президентові України Володимирові Зеленському належиться признати те, що знайшовшись між молотом і ковадлом (між путінською Москвою і трампівським Вашінґтоном) не піддався тиску, ані шантажу  Трампа, ані намаганням Путіна під час саміту із Зеленським  9 грудня 2019 року у Парижі зламати Україну в рамках т.зв. Нормандського формату. До того ж, тоді президент  Зеленський публічно також заявив, що розв’язка конфлікту між Росією і Україною не може бути коштом територіальної цілісності України, що включає й Крим; і що не може бути місцевих виборів на Донбасі, поки Україна не матиме повної контролі над окупованою територією і кордоном з Росією на сході. Про це, до речі, широко інформували світові ЗМІ.

Проте, як каже наша приповідка – “немає злого, щоб й на добре не вийшло”. Тривалий скандал в США через намагання президента і його команди втягнути, на втіху Москви, Україну – закінчився фіаском. Світові ЗМІ буквально у глобальному масштабі  з літа  2019 року,- звітуючи про американський скандал на тлі заблокування військової допомоги Україні у позитивному світлі розрекламували державу Україну, і що вона у війні проти російської аґресії, яка становить загрозу для безпеки США, Європи, вільного світу. Ті ж самі твердження є прямим текстом також наголошені у статтях імпічменту президента США Дональда Трампа, які були офіційно прийняті  Палатою представників, 116 скликання, 1-ої Сесії, Конґресу США.

З інформацій в ЗМІ щодо питання імпічменту президента Трампа  виявлено, що деякі “прибічники” президента були заанґажовані у стеженні  за американським  амбасадором в Україні Марі Йованович. Вона, після її наглого звільнення з цієї посади у березні  2019 р., відтак свідчила перед комісією Палати представників США про відомі злодіяння президента у його намаганнях втягнути  Україну у свої персональні політичні схеми.

З огляду на це 16 січня 2020 р. міністерство внутрішніх справ України офіційно повідомили, що розпочато кримінальне розслідування про можливе порушення українських законів цими “прибічниками” і Віденської Конвенції, яка захищає  права дипломатів на території іноземних держав. Разом з тим, МВС України звернулося до американського Федерального Бюро Розслідувань (FBІ) про надання усієї можливої інформації і матеріалів  про цих дотичних осіб, які запідозрені у поповнені кримінальної провини на території  України; і також, допомогти у розслідуванні російських гакерів проти фірми Бурісма, які там шукали “компроментуючі” матеріали про родину Байдена, у чому, як відомо, був зацікавлений президент Трамп.

Небувалі події у Вашінґтоні звелися до боротьби за владу США: Демокритична партія оправдаво запустила процес імпічмінту президента з метою його зняти з посади і переобрати президентську владу у виборах 2020 року.  Натомість протрампівський естаблішмент Республіканської партії , блокуючи зізнання ключових свідків і надання документів, цинічно захищав , на очевидну  шкоду  державі, цього президента з наміром за всяку ціну зберегти за собою владу у Білому Домі.

Але, зважаючи на те, що згідно з українським історичним досвідом, часто союзники України виявлялися ненадійними або ситуаційними, Україна завжди стояла – і далі стоїть! – перед дилемою, як найкраще розв’язувати питання державної безпеки і національних інтересів  враховуючи своє положення у критично небезпечному для існування геополітичному регіоні – тобто у сусідстві з хижацькою Московією.

У нинішній ситуації політично, духовно, вольово і частинно військово розслабленого і схаотизованого вільного світу, відповідь на це питання мусить бути лиш одна, а саме: Найбільш надійним союзником України завжди були, і завжди будуть, власні потужні збройні сили. І додамо – з відновленим тактичним ядерним потенціалом, як запобіжний засіб проти будь-якої агресії на Україну.

Хоч наслідки цієї внутрішньої і геополітичної шкоди заподіяної Америці безвідповідальною владою Трампа вимагатиме довгого часу для її усунення, треба надіятися, що таке правління державою є лиш якоюсь виємковою аберацією, і що США, все ж таки, повернуться у своє нормальне історичне русло, як провідна, гостинна, демократична держава, яка таки заслуговує на довіру і повагу усіх країн світу – а серед них особливо націй загрожених російським імперіалізмом та іншими диктаторськими-тоталітарними  режимами.

Постскриптум

За достовірними інформаціями, проти України і українців президента Трампа утвердили у його настанові президент РФ В. Путін у телефонічній розмові з Трампом 3 травня 2019 року, під час якої він (Путін) зневажливо висловлювався про президента України Володимира Зеленського, як і вороже наставлений до В. Зеленського і України прем’єр міністер Угорщини Віктор Орбан, який у 2018 році відвідав Білий Дім. Джерелом такої настанови пояснюють тим, що Трамп вважає, що українці допомогли виявити фінансові злодіяння керівника його виборчої кампанії у 2016 р. Пола Манафорта – за що він попав у тюрму.

 І так, на засіданні 23 травня 2019 р. президент Трамп заявив своїм помічникам, що українці це “жахливі люди, які старалися мене скинути” (“tried to take me down”).

Ця антиукраїнська настанова виявилася знову, коли президент Трамп загрозив, що наложить вето на закон про державний бюджет на 2020 рік, якщо Комґрес не зніме з документа директиву про надання нового траншу військової допомоги Україні на початку 2020 року у сумі $250 мільйонів. Проте, щоб держава не залишилася без бюджетного закону на біжучий діловий рік ($1,4 трильйона), фракція Демократичної партії у Конґресі змушено погодилася зняти з тексту пряму мову про надання Україні цієї військової допомоги на 2020 рік. Завдяки політичному тиску на президента Трампа, остаточно ця допомога була розблокована.

Питання “Трамп-Україна” було удокументовано у спеціальному окремому виданні на цю тему “Donald Trump and Ukraine” (2019), і в окремому розділі  книги колишнього амбасадора США до ООН і радника з питань безпеки у кабінеті Дональда Трампа – Джона Болтона: “The End of the Idyll”, The Room Where it Happened” (2020).

І на кінець. Безприкладна ситуація, у якій нині опинилися США, уже перейшла межі партійної приналежності – “республіканець” чи “демократ” – і зупинилася на тому основному, що захищає націю і державу від внутрішніх і зовнішніх загроз: понадпартійний патріотизм, у цьому випадку – американський.

Треба надіятись, що саме він – американський патріотизм – надихає тепер усіх американців на нинішніх виборах у США, незалежно від персональних ідеологічних переконань чи партійної приналежності зробити совісне рішення задля майбутнього країни.

 

А для тих американських українців – і нерідко свідомих членів громади, – які на сліпо толерують перетворення Республіканської партії на особисту партію влади Трампа, повинні ж стати пересторогою заперечення ним втручання Росії у виборчий процес і розв’язання кібернетичної аґресії проти США; його ще наразі загадочна “близькість” з Путіном і намагання повернути Росію у членство “Великої сімки”; шельмування України і українців; і, врешті, шельмування з погрозами, як політичної опозиції, так і власних співробітників – республіканців (які з ним незгідні),  безпекових служб держави, медії і т.д. добре відомим, особливо нам, українцям, більшовицьким ярликом “Еnemy of the People” – “ворог народу”…

 

Проте, разом з Дональдом Трампом не меншу відповідальність за таке руйнівне правління державою несе і мовчазне сприяння тому всьому його політичних союзників.

 

Є над чим добре і довго призадуматись.

 

 

Д-р Олег Романишин,

Голова редакційної колегії

газети“Гомін України”