Немає кращого слова, щоб описати та окреслити поведінку, короткозорість, зарозумілість та безсоромну риторику Сполучених Штатів у наданні допомоги українським військовим зусиллям. Хоча допомога припинилася, «нахабство» продовжується. Нинішні «червоні лінії», які виходять із Білого дому, просто більше, ніж українці можуть витримати. Суспільний тривож, аж до гніву, став повсюдним в Україні. Президент Зеленський є більш дипломатичним, ніж його народ.
За понад два роки російської агресії було так багато проявів американської зухвалості та невігластва. Неуцтво — це давнє й майже закорінене страждання кількох поколінь, яке сягає 1940-х років і відоме як умиротворення. Президент Джо Байден хороший хлопець, але його рефрен: «Ми не такі» втомлює і не переконує. Груба й абразивна Марджорі Тейлор Грін, примітив хоча з освітою Дж. Д. Венс і лицемірний Ліндсі Грем — усі вони є симптоматичними представниками своїх виборців. На національному рівні Дональд Дж. Трамп є більш аберраційним, оскільки американці, як правило, хороші люди. Іудео-християнські цінності все ще переважають в Америці, хоча ці так звані цінності часто служать виправданням для лицемірства. Іншою складовою американського нездужання та егоїзму є неписьменність.
У сучасній ситуації Америка могла стверджувати, що вона мала право демонструвати зарозумілість і нібито вищу військову кмітливість і досвід, оскільки Америка була найважливішим і доброзичливим благодійником України та лідером Вільного світу. В результаті Америка географічно і стратегічно обмежила використання Україною американської зброї. Америка часто відмовлялася від поставок певної сучасної зброї, пояснюючи Україні, що вона не потрібна. У цьому випадку Америка найчастіше виявлялася неправа. Американське військове керівництво часто давало стратегічні рекомендації щодо того, як Україні вести війну хоча ці американські експерти не обізнані з тереном. Тепер це проявляється просто як зарозумілість.
Усе це було недоречним, але виправданим для українців, оскільки зброя була американською і особливо тому, що найчастіше українці мало або взагалі не звертали уваги на американську військову стратегію, знаючи, що вони (українці), безперечно, знають краще. Тим не менш, українці дотримувалися однієї американської червоної лінії – вони не застосовували американську зброю за межами території України.
Нещодавно Україна посилила стратегічні бомбардування російських нафтопереробних заводів і об’єктів з виробництва та зберігання зброї з використанням зброї українського виробництва. В умовах величезної нестачі боєприпасів Україна сильно розвинула власну оборонну промисловість.
Тим не менш, Америка, зокрема Білий дім і Державний департамент, розкритикували ці недавні бомбардування, стверджуючи, що це призведе до розмаху війни і, що має більш безпосереднє занепокоєння, призведе до зростання світових цін на енергоносії. Україна мовчала, замість того, щоб сказати Америці займатися своїми справами.
Америка потрапила в урядовий хаос, головним чином викликаний республіканцями в Конгресі, а також через нездатність нинішньої демократичної адміністрації орієнтуватися в цьому хаосі. Встановлювати «червоні лінії» для України без відчутної допомоги за цих обставин — це «нахабство».
Україна продемонструвала взірцеве вміння працювати з тим, що має, а також велику креативність і вмілість. Україна виробляє власні повітряні та морські безпілотники великої дальності, які досягають Санкт-Петербурга, Москви, Татарстану та глибоко в Чорному морі, щоб західна частина моря була відкритою для транспортування зерна. Європа дуже допомогла, а Великобританія допомогла українцям навіть розробити зброю в Україні. Деякі європейські лідери запропонували європейські чоботи на українській землі, хоча б лише для навчання чи зняття шахт.
Колишній президент Росії Дмітрі Медведєв, не менш хворий на психіку ніж його вожд, заявив, що росіяни спершу вбиватимуть цих помічників НАТО. Це безсумнівно втягне НАТО у війну. Тоді довелося б втрутитися Америці за розілом 5 Чартеру НАТО, і американські солдати гинули б в українських степах. От іронія долі бо це може виявитися хоча трагічним, але всеж таки ліком для американського урядового хаосу, ізоляціонізму та «нахабства».
5 квітня 2024 р Аскольд Лозинський