Cтефан Романів, надзвичайно активний і ввічливий член парафіяльної Української католицької церкви ради у Мельбурні Австралії, довголітній голова і теперішній співголова Союзу українських організацій Австралії, перший заступник президента Світового конгресу українців та найновіше заступник голови Антиімперського блоку націй просто прогорів як метеор. Мабуть ніхто не міг так довго, жертвенно і бездоганно працювати для своєї церкви, народу і його держави як цей чоловік. Помер він у Варшаві при повороті додому після останньої своєї службової подорожі до Литви для оформлення нового АБН. Так недавно як у квітні ц.р. Стефан організував наради СКУ у Букарешті.
У моїй довголітній дружбі та співпраці на громадській ниві з Степаном, а це майже п’ятдесят років, я не пригадую, щоби Стефан відмовився будь коли від громадської праці. Це була вже його притаманність — служити де він був покликаним. Його біографія подана вже багатьма організаціями де він виконував на протязі довгих років певну службу для даної організації. При цьому треба ще пам’ятати що він родився і займався урядовою провінційною професійною працею, був дбайливим мужем та батьком і навіть дідом у Австралії. Сама віддаль приголомшуюча – Австралія майже п’ятнадцять тисяч кілометрів від України, країни для якої він так трудився і хіба трохи менше чи більше від осідків організацій яким він служив. Мабуть половину свого життя Стефан перебув на літаку. Праця виснажуюча, а подорожування з різними пересадками тим більш. Правда Стефан міг залишити Австралію але я не знаю чи Австралія могла б залишити Стефана. Він був душею української австралійської громади.
При цьому треба згадати також його життєрадісність, ввічливість та засадничу доброту. Він зажди був готовим допомогти. Його усмішка була харизматична. Від нього не було чути поганого слова про своїх співпрацівників чи друзів. Він завжди залишав негативні почування для ворогів свого народу і боровся з тими ворогами на місцевому та на світовому рівні.
Мені здається, що одним з найбільш вагомим та резонансовим відміченням Голодомору відбулося через СКУ у 2008 році завдяки та ініціативі Степана — Негасима свічка пам’яти яку передавали з країни до країни по цілому світі. Хоча до цього відзначення прилучилися українські громади цілого світу, то найбільша частина труду та відповідальності належала Стефану. Від того 2008 року до 2024 Степан очолював відзначення Голодомору з рамені СКУ.
Досі написане не починає представляти всі організації світового і місцевого характеру до яких належав Стефан ніколи у пасивній формі але радше завжди він був не тільки активним учасником, керівником або головним очільником. До них треба включить Спілку української молоді де він виростав і пізніше очолював, а також Організацію українських націоналістів, де він також виростав а пізніше очолював. Я колись жартував з Стефаном питаючи його як він не тільки дає собі раду з стільки обов’язками але до того і з такої віддалі. Стефан ніколи не жалівся, що у нього забагато завдань. Він просто якнайкраще старався виконувати і при цьому всьому він був завжди приємним і скромним.
Дійсно Стефан пролетів немов метеор швидко, яскраво, але далеко завчасно. Ми часто говоримо чи згадуємо покійних, згадуючи їх діяльність, словами не тільки “Вічная Память” але також говоримо, “цю людину буде дуже важко заступити.” Щодо великої втрати для українського народу то тут і без найменшого сумніву, Степана буде дуже тяжко заступити. А про родинні справи я не можу навіть почати говорить. Він був надзвичайним мужем, батьком та дідом. Дуружині Анастазії (Наді), дітям Петрові та Терезі та внукам я не знаю що сказати. Їх втрата невимовно болюча. Одно напевне, що дорогого Стефана ми його друзі і співпрацівники на громадській ниві будемо довго згадувати. Якщо хтось заслужив перед Богом та своїм народом, то Степан. Якщо комусь належиться місце у Царстві Божому то Степану напевне.
Вічна Тобі Пам’ять, Дорогий Друже. Дякуємо тобі за твої добрі діла, чесноти і службу, а також за дружбу.
28 червня 2024 Аскольд Лозинський