РЕТРОСПЕКТИВНО

Якось принагідно потрапила мені у руки у моїй домашній бібліотеці книжка другого президента України Леоніда Кучми “Україна не Росія” з його особистим підписом.

Леонід Кучма найдовше був президентом України, і, мабуть, здійснив в Україні найбільше державно значущих заходів. За нього Україна перейшла від просто незалежної невизначеної устроєво держави до Конституційної демократичної республіки, правда, з більш і менш успішними моментами. Так, не завжди успішними, бо договори чи у Будапешті 1994 року про неядерний статус України, а також Дружби з сусідом були односторонніми, тото Україна на тому не скористала а друга сторона використала.

Одначе Кучму як людину треба було розуміти, зокрема його сильні риси адміністратора  та слабості державного політика, а ще до того малороса.

Перша моя зустрічі з ним була ще коли він був прем’єр-міністром Президента Леоніда Кравчука. Він був москальсько-мовним, з дружиною москалькою, яка лишила вражіння на мене, що вона не тільки москалька, але шовіністка, навіть пята колона для контролю українського, хоч зовсім відданого СССР радянського ракетника.

Кучма народжений у Чернігівській області,  студіював і пізніше працював у ракетно-космічній індустрії у Дніпропетровську, хоч  фактично бажав бути учителем. Цікавили  його історія і географія одначе вивчав він ці предмети з радянських пропагандивних джерел. Іншої історії чи географії він не знав.

Правда, в день після вибору президентом заговорив українською.

Книжка, про яку мова, по назві виглядає як глибоко змістовна у площині національної свідомості, тобто: українці це не москалі. Чому я про це пишу тепер, через 18 років після появи книжки? Пишу, бо ми на тридцятому році незалежности. Леонід Кучма — це трагічний представник нашої нації, може і навіть доброзичливий, але наскрізь малорос. І цей малорос був мабуть в історії молодої  держави її науспішнішим президентом.

Кучма як автор щирий і відкритий. Тільки назва облудлива.

Він ввесь час знає себе українцем, але у мережі москальського світогляду, і не тільки москальського, але також радянського. Росіяни і українці разом оформлювали СРСР, а також КПРС. Леоніда батько був большевиком, який загинув на фронті. У перших сторінках він здає собі свідомість, що назва може представити його думки немов націоналістичні. Він зразу вияснює, що книжка могла зватися “Україна і Росія” що не дало би антиросійського вражіння.  Встановлюючи існування держави  Кучма переходить до потреби щойно ідентифікувати націю. Всі, котрі працюють на Україну — це українці.

Київ — це колиска трьох, правда, окремих народів — великоросів, малоросів і білорусів. Вони не вороги. Кучма відкидає арґумент колоніального  стану України і роль Москви, як колонізатора.

Він пише, “Ця книга написана українцем і з української точки зору, тому я не чекаю, що мої російські друзі будуть повністю з нею згодні. Втім, той, хто шукатиме на її сторінках щось антиросійське, марно витратить час. Так, Україна — не Росія. Але ховсім не привід, щоб погано ствитися до Росії. Принаймні — для мене.”

Краще малорос і не може сказати.

На 30 році незалежності  треба торжествувати. Але треба  усвідомити собі, що в Україні, і не  тільки на Півдні та Сході,  є багато таких трагічних постатей, як Леонід Кучма, котрі хочуть вчити історію свого народу, але самі її знають тільки з москальської  радянсько-ворожої дезінформації та пропаганди.

Вони не походять тільки з Чернігова, Дніпра,  Харкова, Донецька чи Луганська.

Я недавно видав книжку у Харкові. У ній багато на юридичні теми з точки зору Західного права, зокрема, потреба етики та роль юриста, як захисника людини від надуживання держави та її влади. Маю бажання передати велику кількість цих книжок дарово для дискусії студентам права на Правничому Університті імені Ярослава Мудрого. Там новий ректор, молодший від мене, і багато молодший від свого попередника, такого закостенілого большевика, який уважав себе юридичним авторитетом. Покищо немає жодної відповіді від нового ректора, якому прізвище Гетьман. Казали мені люди з Харкова, що Гетьмани бували великими українцями, але також і малоросами. Побачимо, ким є Ректор Гетьман.

Отож, ми бачимо, який стан з національною свідомістю у державі, що має 30 років молодості, але з нагальними потребами оборони, і фактично захисту незалежності,  що мусить включати зрозуміння, що таки є ворог, що треба діяти, бо треба рятувати націю та її державу. Мабуть сьогоднішній Кучма інакший, ніж був Кучма-автор, бо прожив ще двадцять років,  у наслідку, до великої міри, спричинивши дві революції національної зрілості через свої, може і доброзичливі помилки, та останньо бравши участь у переговорах з москалями, яких він не уважав ворогами  у 2003 році.