У четвер, 14 липня, газета The New York Times оприлюднила відносно нормальний матеріал про відкликання посла України в Берліні Андрія Мельника за коментарі щодо відсутності підтримки Німеччиною українських військових дій. NYT пішов трохи далі, пояснивши нинішню українсько-німецьку політичну головоломку так: відсутність відчутної підтримки та захоплення Німеччини Північним потоком-2. У рамках дискурсу, заснованого на провині Німеччини у Другій світовій війні, була презентація Посла історії на німецькому телебаченні, зокрема Українська діяльність під час Другої світової війни. Звертаючись до неї, він особливо наголошував українських націоналістів, українське партизанство, поляків, їхніх партизанів і «Голокосту». Посол Мельник поклав квіти на могилу Степана Бандери. Німецький «журналіст» зазначив, що Бандера “дотримувався антисемітських, фашистських поглядів,” немов відчитав душу Провідника ОУН. Тоді стаття NYT безпідставно включила звичайний антиукраїнський націоналістичний наклеп, не підтверджений серйозними істориками, за винятком таких, як запеклий антиукраїнський псевдоексперт польської етнічної приналежності Гжегож Россолінський-Лібе. Повноваження Россолінського є дуже підозрілими, а його упередженість і відсутність науковості досить відчутні в більшості його робіт, в основному присвячених очорненню українців, але, очевидно, він має доступ до поважних засобів масової інформації, таких як NYT, без переконливої акредитації. Могилу Бандери в Мюнхені неодноразово псували хулігани без відповідальності німецької поліції.
NYT не процитувала жодне українське джерело, окрім посла України в облозі, що явно було недоліком об’єктивної журналістики. Посол України Мельник залишався принциповим у своїй позиції, але дипломатично визнав необхідність задовольнити нинішню підтримку України з боку Польщі, тому йому потрібно було тільки м’яко заперечити історію українсько-польських відносин. І це правильно, тому що сусіди України, включаючи Польщу, є в авангарді підтримки України. Згідно з нещодавнім опитуванням, крихітна Естонія з найменшим населенням і військовими можливостями найбільш сприятлива на кількість населення та ВВП. Світ активізувався, Україна має і повинна бути вдячна.
Я написав досить доброзичливого листа просто для того, щоб вияснити ситуацію, явно нікого не образивши. Я знаю посла Мельника, нині вже колишнього посла України в Берліні, і він отримає іншу посаду за заслугами. Ось мої зауваження.
Шановний редактор!
Re: «Зауваження посла поновлює ретельний аналіз темної історії
Історіографія рідко буває чорно-білою. Зазвичай вона упереджена на користь завойовника. Українці ніколи не були завойовниками. Українсько-російські відносини стають більш відомими лише зараз, коли весь світ спостерігає за військовими злочинами Росії та спробами геноциду українського народу. Росія як агресор – це не аберація.
Українсько-німецькі відносини були прописані через російську призму, що сягає століть. Сумнозвісна варварська цариця Росії Катерина II була німкеня за національністю. Російсько-німецький союз за пактом Молотова Ріббентропа 1939 року був великим актом коляборації, який призвів до Другої світової війни. За два роки багато жертв лягло перед двома агресорами. Росія продовжувала б співпрацювати, не турбуючись про вбивство євреїв, якщо б Гітлер теж не хотів Росії. Рауль Гільберг, видатний історик Голокосту, базував своє дослідження на недавніх свідченнях очевидців і німецьких документах. Німецькі ескадрони смерті, відомі як Einsatzgruppen, звітували про свої зусилля. У своїй книзі «Знищення європейських євреїв» Гільберг конкретно посилається на документи, де німці висловлювали своє розчарування тим, що українське населення не підтримує ці спроби вбивства. Українські націоналісти, в тому числі їх лідер Степан Бандера та його брати були інтерновані в нацистських концтаборах. Обидва брати були вбиті в таборі Аушвіц польськими охоронцями.
Такою була природа українсько-польських відносин. Під час Другої світової війни було багато конфліктів між українцями та поляками, і все це було на території України. Якщо оцінювати українсько-польські відносини за останні 500 років, то їх можна підсумувати таким чином: українці ніколи не нападали на Польщу; поляки тричі вторгалися на українську територію; всі конфлікти відбувалися на території України; навіть сьогодні на території України немає польських земель; нинішня Польща складається з української території на сході.
Незалежно від того, хто пише історію, це просто факти, які ніхто не може спростувати. Тим не менш, Україна сподівається на союзників у Польщі, Німеччині та навіть Ізраїлі, тому що Росія загрожує світу. Україні потрібні друзі але без спаплюження історичної правди.
16 липня 2022 р Аскольд Лозинський