Відносини України з діаспорою за останні майже тридцять років були явно позитивними, але відчутно недостатними. Зустрічі проводилися на найвищих рівнях, почестях і дарованих бляшках, навіть спільних зусиль, святкуванням і відзначенням. Представники діаспори навіть служили в уряді України з певною гнучкістю щодо юридичних вимог та обмежень. Почесне і навіть подвійне громадянство українцям за кордоном було запропоновано і обговорено з невеликим реальним результатом. Єдине, чого бракує, це захист і допомога з сторони України. Але це те, що має значення.
Саму діаспору можна розділити відповідно до фінансової спроможності і політичним впливом, а також географічно на Схід і Захід. Барометром того, наскільки поширеною є українська діаспора, є Світовий Конгрес Українців, який сьогодні підтримує контакти з українськими громадами щонайменше в шістдесяти країнах. Західна частина, яка включає також географічно східні країни, такі як Австралія і Нова Зеландія, скористалася певною мірою фінансовими масштабами і політичним впливом, щоб мати можливість не тільки допомогти собі, але надати фінансову допомогу Україні, особливо в сфері гуманітарної допомоги і політично впливаючи на власний уряд, щоб санкціонувати найтяжчого хижака України.
Східна діаспора, яка включає Східну Європу, Азію і також арабські частини Африки, серйозно стримується економічними бідами, часто торгуючи місцевою майже безглуздою валютою і не має політичної сили, тому що вона сама слабка і часто опиняється в авторитарному або вкрай правому режимі. Польща та Угорщина є двома яскравими прикладами, оскільки в обох випадках режим правого крила прагне явно і завзято створити однорідне суспільство.
Хоча СКУ багато зробив для створення значної глобальної мережі громад, відчутної підтримки цих контактів, особливо тих, хто потребує політичного впливу і, насправді, потребують зовнішньої політичної підтримки та захисту, дуже не вистачає. Крім того, СКУ не здійснює великого впливу на уряд України, оскільки СКУ працює надто тісно і представляє себе майже як міністерство в уряді України майже без критичних зауваг. Такий рівень співпраці навіть явно працював з режимом Януковича навіть попри те, що цей режим був явно антиукраїнським.
Міністерство закордонних справ України має програму допомоги біднішим українським громадам за кордоном, але ця допомога настільки слабка, що бюджет деяких експансивних українських організацій допомоги на Заході перевищує її. Об’єднаний український американський допомоговий комітет в США, який покладається здебільшого на публічну підтримку жертводавців, надає більше допомоги для різних гуманітарних зусиль в Україні, ніж весь бюджет України на потреби українських громад за кордоном.
З усіх переслідуваних суспільств українців за кордоном, безумовно, найбільшу увагу потребує громада в межах Російської Федерації. Це не найбідніша з усіх громад Східної діаспори, але вона є найбільш призначена на небезпеку. Концепція Путіна «Руський мир» – це не просто бажане мислення. У Путіна є стратегія реалізації. Структури організованої української громади в Росії падають, як доміно протягом останнього десятиліття, не випадково, починаючи з року, коли Віктора Януковича нібито обрали президентом.
З 2010 року центральні координуючі органи українців у Росії, Федеральна національна культурна автономія була ліквідована у судовому порядку в 2010 році, Організація українців в Росії була також ліквідована судом 2012 року, Бібліотека української літератури в Москві була закрита в 2018 році, діяльність СКУ була оголошена небажаною на території Росії у липні 2019 році і регіональна структура українців «Сірий Клин» в Омській області була ліквідована російським судом у серпні 2020 році. У кожній інстанції влада України нічого не робила.
Найбільше, що сталося, було те, що Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба приступив до вокальної критики російської акції, а потім направив представника на судове провадження в Омську в серпні 2020 року від посольства України в Москві. Жодне відчутне провадження не було ініційоване Україною на будь-якому міжнародному рівні.
Це заклик до дипломатичної протидії. Росія втішається бездіяльністю з боку України. Резолюція повинна бути представлена принаймні в Раді Європи, її Парламентській Асамблеї та Генеральній Асамблеї ООН, де Росія є членом, засуджуючи російські спроби знищити українську громаду в Росії, яка суперечить статутам, деклараціям і договорам обох інституцій. Ці резолюції не тільки повинні отримати підтримку інших країн-членів в рамках міжнародного співтовариства, але і переконати їх посилатися на подальші санкції проти Росії.
Я не настільки наївний, щоб повірити, що це якимось чином вплине на російську поведінку добровільно, оскільки Росія не дослухає і не боїться міжнародного оппробріуму. Однак зі своєю економікою в розхитуваннях і сама Росія переживає внутрішні заворушення, Росія, поки ніколи не готова зробити нічого позитивного самостійно, може бути змушена перевірити її погану поведінку. Такі заходи також надішлють гучне повідомлення по всьому світу про те, що уряд України визнає обов’язок захищати українські громади в інших країнах. Інші країни робили бодай стільки ж для своїх національних меншин за кордоном.
3 січня 2021року Аскольд С. Лозинський