Якийсь час з огляду на президентські вибори у США, моя увага була скеровна на події США, одначе завжди з точки зору потреб України. Українська людина повинна жити у такому навіть напруженому стані. Де я не жив би треба якось навіть мізерно допомагати своєму народові, а найкращим удосконаленням народного прагнення це його держава.
Мені 68 років і хоч я не збираюся скоро відходити то все ж таки приходять моменти навіть ностальгії коли людина дивиться на життєвий пройдений шлях, може пишатися успіхами, уболівати невдачами, але напевно важливіше встановлює найважливіші моменти свого життя. Очевидно народження це найважливіше, але людина не може цього пригадати, ну і смерть буде важливим моментом, але правдоподібно буде за пізнім моментом для замислення. Тому я поставив собі запитання, що є найважливішою подією мого життя. Без довго задуму і без сумніву це 24 серпня 1991 року коли Україна проголосила свою державну незалежність.
На сьогоднішній день найбільші актуальні справи в Україні це вірус, війна, виваженість суверенності, скорумпованість і економія. Всі вони трохи пов’язані. Важливе питання виникає одначе коли аналізуючи можна вказати котрі справи системні, а котрі тривалі.
Без найменшого сумніву сьогодні пандемія це найважливіша проблема, а це тому основна проблема через наслідки легковаження як державних провідників, а також населення. Українці в основі не дуже прикликанні до дисципліни, а тим більше коли справа медична і державні службовці нею легковажать, а народ зовсім у додатку не має довір’я до поганою медичної опіки. Вбирати маски, як приклад, це не зовсім було прийнято.
Друге, війна, це системна проблема, сьогодні вона більш напружена і тому дискусію треба відкласти. Чому системна бо так довго як сусідять Україна і Московія буде війна, в одній чи другій формах. А це заповідається не втішно.
Я не збираюся це вставити у площину справ до полагодження у коротко терміновій площині.
Скорумпованість це системне але відносне явище. Різниця між корупцією України і корупцією в США це судочинство і покарання, але це також поняття відносне і потребує не тільки глибшої аналізи але і також радикальних змін в обох державах, одначе ці зміни повинні впровадити особи які не користуються цією корупцією. Це доволі зачароване колесо бо в цілому світі найбільш скорумповані вирішують це питання.
Економія пов’язана з скорумпованістю. У скорумпованому такому суспільстві є багаті котрі використовують обставини і забирають більше багатства чим їм належиться. Тому це що залишається впроваджує бідність. Підвищення цін комунальних оплат може задовольнити Європейський Союз але не розв’язкою для проблеми але її продовженням. Чому? Бо комунальні послуги дорожчають бо треба нагодувати дуже багато посередників. Цього населення не розуміє. Коли б воно розуміло воно дало б серйозного удару по тих експлуататорів котрі це спричинили.
Всі справи важливі але для мене найважливіше це національне питання в Україні бо воно для держави і нації основне. Пройшло тридцять років. Україна стала навіть відносно демократичною. Мабуть навіть більше Україна трохи заговорила українською мовою. Одначе сказати правду, Україна це держава малоросів і, правда, других національностей. Ми часто у розмовах зупиняємось над темою і потребами цих других національностей але само суть існування титульної нації як писав Ленін залишається не вирішеною. З повним респектом перед Президентом Віктором Ющенком, президенти України досі були малоросами.
Колись ще за мене як президента Світового конгресу українців ми внесли справу до Європейського суду у Страсбурзі, що в Україні навіть на домагання є випадки, що не дозволяють навчатися українською мово. Суд відкинув справу бо уважав її поза питанням міжнародного суду. Як то обороняти права національної більшості у даній державі. Це абсурд! Як це представляти Європі. Україна це країна абсурду. Це країна яка десь походить з Московії яка понад 300 років її старша. Це країна де москальська мова уважається міжнародною а то нормальною до денного, навіть державного а то і наукового користування. Це позиція українських державних мужів, науковців, діячів культури які вважають себе патріотами, навіть моїми друзями здавалось мені патріотами. Звернути їм увагу, вони не обурююся а відхиляють з усмішкою звичайно раба хоча вони цього не розуміють. Це системна проблема. Це наслідки. Ми говоримо примітивно про радянську спадщину. Ми діти і я також колоніальної спадщини. Я дитина Галицьких націоналістів, роджений в Америці. Я зловив себе коли я з польським працівником завершим польським “добраноц.” Він не старався сказати “добраніч”.
Нехай це буде першою частиною моєю глибшої розмови з моїм нещасним народом. І з собою. Це зрештою напередодні відзначення Голодомору. Уявіть собі Голодомор тільки десять йому подібних на протязі віків. Ми малороси, підвладні поляка, бо інакшими ми хіба не можемо бути, а треба зрозуміти ким ми є. Я не хочу бути малоросом або іншим рабом. Я просто українець, чи я в Америці чи де інше.
20 листопаді 2020 Аскольд С. Лозинський