Надруковано у «Гомін України», рік LXXV, № 19 (3959), Торонто, 16 травня 2023
Спеціально для «Гомону України»
Проф. Зенон Когут (КІУС),
Д-р Володимир Мезенцев (КІУС),
Юрій Ситий (Заповідник «Гетьманська столиця»)
У 1995-2021 рр. українські й канадські археологи та історики проводили щоліта розкопки у м. Батурині Чернігівської обл. Через аґресію росії в Україну минулого року польові дослідження міста було скасовано. Однак учасники проєкту історико-археологічного вивчення Батурина козацької доби у Канадському інституті українських студій (КІУС) Альбертського університету в м. Едмонтоні та його відділі м. Торонто, у Чернігівському університеті та Національному історико-культурному заповіднику «Гетьманська столиця» в Україні продовжили досліди старожитностей міста і публікації в умовах війни на основі багатих матеріалів розкопок там попередніх років.
Від 2001 р. поспіль КІУС та Дослідний інститут «Україніка» у Торонто спонсорують Батуринський проєкт. У 2021-22 рр. Вічний фонд д-р Богдана Стефана Запутовича і д-р Марії Грицайко-Запутович при КІУС та Центр українських історичних досліджень ім. Петра Яцика при відділі цього інституту в Торонто підтримали проєкт щедрими ґрантами. Щиро дякуємо директорці КІУС проф. Наталії Ханенко-Фрізен, директору названого Центру проф. Франку Сисину та президенту Дослідного інституту «Україніка», виконавчому директору Ліґи Українців Канади мґр Оресту Стецеву за багаторічне фінансування історико-археологічного і архітектурно-мистецького вивчення Батурина й поширення наших публікацій. Дякуємо також Фонду Катедр Українознавства у Нью-Йорку за щорічні субсидії на досліди Батурина.
Батуринський проєкт адмініструється Центром українських історичних досліджень ім. Петра Яцика при Торонтському відділі КІУС (https://www.ualberta.ca/canadian-institute-of-ukrainian-studies/centres-and-programs/jacyk-centre/baturyn-project.html). Колишній директор КІУС, видатний історик гетьманської держави проф. Зенон Когут заснував цей проєкт і керував ним у 2001-15 рр. Він лишається його авторитетним академічним дорадником, співавтором наших буклетів та статей про нові історико-археологічні студії столиці Гетьманщини. Науковий працівник Торонтського відділу КІУС д-р Володимир Мезенцев брав участь у розкопках Батурина як співкерівник археологічної експедиції у 2001-13 рр. Він є виконавчим директором Батуринського проєкту в Канаді та координатором співпраці канадських і українських дослідників міста. Головою Батуринської археологічної експедиції є науковий співробітник Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» у Батурині археолог Юрій Ситий (Чернігів).
У 2022-23 рр. дослідження Батурина і підготовку публікацій підтримали дотаціями Крайова Управа Ліґи Українців Канади (голова Борис Михайлець), Ліґа Українців Канади – відділ у Торонто (голова Микола Литвин), Крайова Управа Ліґи Українок Канади (голова Галина Винник), торонтський відділ Ліґи Українок Канади (голова Г. Винник), Кредитова спілка «Будучність» (персональна подяка головній управительці Оксані Процюк-Чиж), Українська кредитова спілка (персональна подяка головному управителю Тарасу Підзамецькому), Фундація «Прометей» (голова св. п. Марія Шкамбара), «Benefaction Foundation» у Торонто і «Zorya, Inc.» (Ґринвіч, Коннектикут у США).
З пошаною оприлюднимо імена добродіїв у Канаді та Америці, які пожертвували на Батуринський проєкт у 2022-23 рр. Це є вельмишановні Оленка Негрич, д-р Юрій Іванчишин і д-р Вільгельміна Дегрот, Мирон та Олена Дилинські, д-р Ернест Еващук, Роман і Дарія Пількови, Орест і Тетяна Джулинські, Володимир та Христина Кудрики, Євгенія Мельничук, проф. Віктор Палис, Михайло Гуцман, Тамара Ботюк (Торонто), д-р Юрій та Орися Лисики (Ошава, Онтаріо), Стефан Пісоцький (Каледон-Іст, Онтаріо), Марта Олійник (Монреаль), Майкл-Стівен Гумницький (Мерфрісборо, Тенессі), д-р Марія Грицеляк (Парк-Рідж, Іллінойс) та Ігор Масюк (Шарлотт, Норт-Кароліна). Дослідники Батурина щиросердно дякують названим організаціям, кредитівкам, фундаціям і високоповажним доброчинцям за їхню щедру підтримку цього проєкту вже 22 роки, особливо під час війни в Україні. Персонально відзначимо Оленку Негрич та д-р Юрія Іванчишина з Торонто за гетьманські дари на продовження Батуринського проєкту цього року.
Глибока подяка належиться голові редакційної колеґії Гомону України д-р Олегу Романишину, редакторці тижневика Оксані Соколик, мовній редакторці Софії Сосняк та комп’ютерному дизайнеру Михайлу Гуцману за публікацію об’ємних і багатоілюстрованих статей про досліди Батурина у цій поважній газеті понад 20 років. Д-р О. Романишин та мґр О. Стеців авторитетно підтримують Батуринський проєкт у громаді, допомагають його фінансуванню та оприлюднюють наші буклети й статті на вебсайтах Ліґи Українців Канади і Дослідного інституту «Україніка».
У 2011-22 р. Видавництво Гомін України опублікувало одинадцять буклетів авторів, де розглянуті розкопки залишків гетьманських резиденцій, реконструкції їхньої архітектури і декору, фортифікація міста, геральдичні емблеми, культура й побут козацької еліти, художні ремесла, економічні та мистецькі зв’язки Батурина з Заходом. Ця стаття коротко презентує зміст останнього буклету, що вийшов минулого року (іл. 3). Щиро дякуємо Фундації «Будучність» (голова ради директорів Роман Медик) та Дослідному Інституту «Україніка» і його президенту О. Стецеву за покриття коштів видання п’яти останніх брошур тої серії у 2018-22 рр.
Ці гарно видані науково-популярні багатоілюстровані історико-археологічні й архітектурно-мистецькі праці авторів про столицю козацької держави рекомендуються широкому колу читачів і вченим, усім шанувальникам української старовини. Останні шість буклетів 2017-22 рр. можна придбати у канцелярії Крайової Управи Ліґи Українців Канади в Торонто за $10 кожний (телефон: (416) 516-8223, email: luc@lucorg.com). Десять брошур 2012-22 рр. розповсюджує Видавництво КІУС в Едмонтоні (тел.: (780) 492-2973, email: cius@ualberta.ca; https://www.ciuspress.com/product-category/archaeology/?v=3e8d115eb4b3).
* * *
Дотепер Батурин щасливо уникнув російської окупації, бомбардувань і руйнувань. Там збереглись усі музеї старожитностей та експонати Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця», реконструйовані цитадель, палаци гетьманів і церкви XVII-XIX ст. (іл. 1). У воєнний час, протягом 2022 р. музеї та пам’ятки Батурина відвідало 11,490 туристів, серед яких було 2,372 школярів і студентів. Співробітники заповідника провели з ними 743 екскурсії. Лекції та екскурсії онлайн по його музеях й історико-культурних об’єктах прослухало 1,696 осіб. За минулий рік науковці Батурина опублікували 146 історичних і публіцистичних статей про діяльність заповідника «Гетьманська столиця», видатних гетьманів та Батуринську трагедію 1708 р. у пресі України, Канади, США, Франції, Польщі, Естонії та Словенії. Генеральна директорка д-р Наталя Реброва, вчена секретарка д-р Наталя Саєнко, завідувачка відділом археології Каріна Солдатова, співробітниці заповідника Оксана Ломко і Тетяна Кербут багато років співпрацюють з членами Батуринської археологічної експедиції, надають наукові консультації, пересилають потрібні матеріали та інформації з Батурина, поширюють в Україні наші канадські публікації (іл. 3).
Тож, попри військові дії на сході й півдні України, українські та канадські вчені й музейники продовжують дослідження і популяризацію історії та культури гетьманської столиці та академічні й науково-популярні публікації. Після перемоги ЗСУ і звільнення південно-східних українських земель від ворожої окупації плануємо скоро відновити щолітні планомірні розкопки у Батурині.
* * *
Коротко нагадаємо, що 1669 р. Батурин обрали столицею козацької держави, Лівобережного Гетьманату. Місто досягло зеніту економічного, демографічного і культурного розвитку за 22-річне правління можновладного й освіченого гетьмана-князя Івана Мазепи (1687-1709 рр., іл. 1, 2). Тоді Батурин став одним з великих і багатих міст України, яке суперничало з найстаршими й найзначнішими центрами Гетьманщини – Києвом і Черніговом. Столиця країни козаків та її володар І. Мазепа були знані у Центральній і Західній Європі.
1708 р. гетьман уклав союз зі шведським королівством і повстав проти тиранічного правління москви над козацькою Україною. В ході придушення царем Петром І повстання І. Мазепи російське військо тотально зруйнувало Батурин 2 листопада того року. За вірність гетьману і збройний спротив царські карателі пограбували й спалили місто, винищили залогу та усіх цивільних мешканців, загалом до 14 тис. батуринців.
Покарана Мазепина столиця лежала у згарищах і пустці півстоліття. Гетьман Кирило Розумовський (1750-64 рр.) відбудував та заселив спустошений Батурин і повернув йому статус столиці козацької держави. Однак після її скасування російською імперією 1764 р. та особливо після смерті останнього гетьмана у 1803 р. місто поступово занепало і перетворилось на селище в період бездержавності України.
У незалежній Україні Батурин відродився як місто й став головним центром збереження, вивчення та популяризації історичної і культурної спадщини столиці козацької держави та гетьманської слави (іл. 1). Тисячі туристів зрілого й молодого віку відвідують музеї старожитностей, знамениті гетьманські палаци та скульптурні монументи батуринського заповідника, навіть у тяжкий воєнний час.
ПІШІ ЄВРОПЕЙСЬКІ ОФІЦЕРИ-НАЙМАНЦІ
Конструкції огрівальних печей (груб), облицьованих полив’яними і теракотовими (без покриття емаллю) кахлями, та технологію виготовлення ґлазурованої кераміки в Україну перенесли з Центральної Європи, переважно з Польщі й Литви, у XV-XVІ ст. Кахляні печі стали звичайними пристроями для опалення та декору інтер’єрів житлових будинків України Нового часу. У XVII-XVIII ст. українські керамісти асимілювали взірці Заходу й Сходу та виробили свій національний бароковий стиль орнаментації кахлів. Тоді кахлярство особливо розвинулось на Чернігівщині.
У Батурині місцеве виробництво пічних кахлів розпочалось з 1670-80-х рр. і найбільше процвітало за І. Мазепи до погрому його столиці 1708 р. Наприкінці XVII – на початку XVIII ст. кахлярство стало там провідною галуззю ремесла й керамічного мистецтва. Технічний та художній рівень батуринських кахлів наблизився до якісної архітектурної майоліки Києва і Чернігова того часу.
За 25 років розкопок Батурина у його Музеї археології та фондах заповідника «Гетьманська столиця» зібрано одну з найзначніших в Україні колекцій ранньомодерних кахлів. Вони оздоблені переважно рослинними і геометричними рельєфними орнаментами та рідше зображеннями людей, янголів, тварин, птахів, фантастичних істот, гербів і релігійних символів. У буклеті авторів 2022 р. детально описані, проаналізовані та ілюстровані фраґменти кахлів з найбільш збереженими, інформативними та репрезентативними фігурами піших і кінних воїнів з розкопок Мазепиної столиці 1995-2013 рр. (іл. 3). У цій статті можемо тільки коротко розглянути чотири найкращі зразки (іл. 4-7, 9).
Унікальними знахідками серед керамічних виробів козацької держави є кахлі Батурина з образами піших європейських офіцерів (іл. 4, 5). 2001 р. під час розкопок залишків житла заможного козацького старшини, можливо, полковника, сучасника І. Мазепи на території колишньої батуринської фортеці у розвалі кахляної печі знайшли прямокутну лицьову кахлю (15 х 23.5 см). Хату зруйнували 1708 р. Кахлю цього типу (65 за типологією Ю. Ситого) також виявили в процесі розкопок решток фліґеля для прислуги чи гостей Мазепиного маєтку на околиці міста Гончарівка.
Вони розписані зеленою, жовтою, брунатною і темно-коричневою поливою (іл. 4). На обох однотипних кахлях високим рельєфом зображено стилізованого пішого вояка у профіль з бородою, вусами й довгим волоссям чи перукою, що спадає на спину. Він вбраний у мундир, рясно прикрашений галунами чи гаптуванням та підперезаний поясом, і крислатий капелюх зі стрічкою навколо тулії та, можливо, з пером, що звисає з криси позаду. Військовик тримає у руці меч лезом догори мов би у позі салютування. До лівого стегна причеплена шабля, а на праве плече покладено вигнутий лук.
У 2003 р. в ході реставрації кам’яниці генерального судді Василя Кочубея у Батурині дослідили розвал груби, яку спорудили біля 1700 р. Кахлі там вкриті рідкісною і дорогою бірюзовою поливою та чепурними рельєфними рослинними орнаментами. Серед них знайшли одну кахлю з людським образом, яка розміщувалась у центрі переднього фасаду печі. Остання була реконструйована у натурі й експонується в Будинку-музеї В. Кочубея заповідника «Гетьманська столиця» (іл. 6).
Ця лицьова кахля (тип 114) має вузьку прямокутну форму, шириною 13.5 см і висотою 25.6 см (іл. 5). Більша частина фігури на кахлі добре збереглась, лише відламано її верхній край з головою чоловіка, лівими плечем і рукою. Зображення має високий рельєф та покриття монохромною бірюзовою ґлазур’ю. Форма і розміри цієї кахлі близькі до двох описаних вище екземплярів з профілем воїна (тип 65). Порівняй іл. 4, 5.
На кахлі з покою генерального судді фронтально показано озброєного вояка у статичній позі в бароковому західноєвропейському одязі й взутті кінця XVII – початку XVІII ст. Він вбраний у довгий, нижче колін, приталений двобортний мундир з двома рядами ґудзиків та розширеними полами, панчохи на литках, черевики на високих підборах з довгими язиками та, мабуть, з пряжками за тогочасною європейською модою. Мундир декоровано візерунками з галунів чи гаптування.
Права рука військового покладена долонею на руків’я шпаги чи рапіри з напівсферичною ґардою, т. зв. «іспанською чашею». Прямий кінець шпаги в округлих піхвах висувається нижче мундира біля лівої ноги. Тут надруковано чорно-білу та кольорову реконструкції цілої кахлі технікою комп’ютерної графіки (іл. 5, 6). Гіпотетично відтворено втрачені частини фігури з головою чоловіка, перукою, трикутним капелюхом рубежу XVII-XVIII ст., лівими плечем і рукою.
Незважаючи на деяку стилізацію і лубочність, рельєф воїна на описаній кахлі з груби оселі В. Кочубея є найбільш реалістичним, детальним та інформативним у порівнянні з іншими відомими натепер антропоморфними сюжетами на таких виробах Мазепиної столиці. Там вірніше й точніше передані форми тіла, фасон і декор барокового військового костюма й взуття та європейська зброя, шпага з характерним ефесом кінця XVII – початку XVIII ст. Схожість фігур піших вояків, оздоблення їхніх західних мундирів на кахлях типів 65 і 114, габаритів та форм цих артефактів дозволяє припустити, що їх виготовили ті самі майстри Батурина (іл. 4, 5). Вірогідно, на них репрезентовано європейських офіцерів-найманців з піхотних полків чи артилерійської обслуги І. Мазепи.
Відомо, що у гетьманському війську служили офіцери, члени генералітету та рядові жовніри з Заходу. Наприклад, знавець артилерійської справи, саксонський офіцер Фрідріх фон Кеніґсек був генеральним гарматним осавулом Гетьманщини, який героїчно загинув в обороні Мазепиної столиці від московської навали у 1708 р. До охочепіхотного корпусу сердюків та кінних полків компанійців, окрім українців, переважно з Правобережжя і Запоріжжя, приймали багато поляків, литовців, волохів (румунів чи молдован) та південних слов’ян. Ці підрозділи головно охороняли гетьманські палаци у Батурині як ґвардія і почесна варта володаря козацької держави. Такі вільнонаймані формування з участю іноземців українські гетьмани створили і особисто очолювали на кшталт угорських і турецьких приватних придворних хоругов князів і маґнатів Речі Посполитої та ґвардій європейських монархів XVII-XVIII ст. Чужоземні найманці широко використовувались в арміях багатьох країн тогочасної Європи.
У другій половині XVII – на початку XVIII ст. рядові охотницьких підрозділів «німецького строю» на Гетьманщині в основному були українцями й поляками. Але офіцери й підофіцери призначались з професійних західноєвропейських військових, переважно німців.
Краніологічні дослідження черепів з ексгумованих археологами ранньомодерних поховань цвинтарів Батурина показали, що серед домінуючої корінної української людності були вихідці з Польщі, Литви, Лівонії (тогочасної Латвії у складі шведської імперії), Білорусі й татари степової України чи Криму. Виявлено черепи змішаних етнічних типів, що свідчить про асиміляцію чужинців українцями.
ЗАХІДНИЙ ВАЖКИЙ КАВАЛЕРИСТ
У Батурині знайдено кілька цікавих кахлів Мазепиної доби з композиціями кінних воїнів (іл. 7, 9). Під час розкопок залишків гетьманської резиденції на цитаделі у 2001 р. і 2006 р., хати заможного козацького старшини на південному посаді та гончарних горнів на околиці Гончарівки виявили фраґменти теракотових лицьових кахлів з рельєфом вершника (тип 45). У Музеї археології міста виставлено два значні уламки правої частини кахлів цього типу. Дослідники вважають, що ціла кахля мала квадратну форму, розміром 22 х 22 см.
На обох фраґментах є рельєф військового верхи на коні у профіль (іл. 7). Його торс до пояса захищає панцир з латами на руках. Нижче пояса показані поли порівняно короткого камзолу зі складками на тканині. На голові чоловіка крислатий капелюх, прикрашений перами. Він має бороду й коротке волосся, що вибивається з-під капелюха ззаду.
Ліва витягнута рука тримає спис наперевіс й відведена назад як для удару зброєю. На більшому уламку кахлі вціліла витягнута ліва нога вершника у вузьких обтислих штанях. Там збереглась задня половина крокуючого коня. У верхньому правому кутку обох фраґментів кахлів є рельєфний профіль стилізованої лілеї з трьома пелюстками. Тут надруковано гіпотетичні чорно-білу й кольорову комп’ютерно-графічні реконструкції цілої кахлі типу 45 (іл. 7).
Серед кахлів Батурина з вершниками на зразках цього типу форми тіла, вбрання і захисний обладунок воїна та кінь передані найбільш реалістично, виразно й динамічно з порівняно меншою стилізацією і умовністю. Хоча кінь виглядає пропорційно замалим для такого сідока.
За одягом, озброєнням і спорядженням вояк на кахлях типу 45 схожий на західноєвропейського рядового важкого кавалериста зі списом, кірасира чи рейтара часів Тридцятирічної війни у Європі (1618-48 рр.). Панцирний обладунок і спис не дозволяють віднести його до гетьманських драгунів з «німецькою» екіпіровкою, де козаки служили рядовими. Ці підрозділи мали інше озброєння без броней і лише пересувались на конях, а бились у строї як піші мушкетери.
Можна гадати, що майстри Батурина запозичили зображення на описаних кахлях з професійної реалістичної графіки Західної Європи, правдоподібно, з поширених малюнків панцирних кавалеристів з піками на голландських керамічних облицювальних плитках XVII ст. (наприклад, іл. 12). На користь цього є типова орнаментація кутів тих виробів малюнками геральдичних лілей з трьома пелюстками («fleur-de-lis» французькою мовою). Їхні варіації найбільше зустрічаються на плитках Нідерландів 1620-50-х рр., саме на протязі Тридцятирічної війни. Незвичайні профілі стилізованих лілей з трьома пелюстками, які збереглись на верхніх правих кутах обох уламків кахлів з європейським вершником, могли бути спрощеною реплікою того характерного кутового орнаменту мальованих голландських плиток XVII ст. технікою рельєфу на кераміці. Порівняй іл. 7, 12.
На західноєвропейських ґравюрах XVI-XVIIІ ст. також є чимало реалістичних довершених зображень кірасирів та рейтарів з піками на баских конях (наприклад, іл. 13). Ґравюри з кінними й пішими солдатами та офіцерами, опубліковані у популярних військових підручниках, часто копіювали розписувачі нідерландських керамічних обличкувальних плиток того часу. На цих ґравюрах і плитках коні, зазвичай, виглядають зменшеними у порівнянні до розмірів кавалеристів, як спостерігаємо на кахлях типу 45.
Тож, серед знайдених кахлів з вершниками Мазепиної столиці на екземплярах того типу найбільш виразні впливи західного барокового мистецтва і менш помітні риси народної лубочної манери, яка домінувала у декорі рельєфних кахлів Гетьманщини.
ГЕТЬМАНСЬКИЙ КОЗАК ЛЕГКОЇ КІННОТИ
В ході розкопок решток гетьманського палацу на цитаделі у 2001 р. та 2007 р. знайшли фраґменти полив’яних лицьових пічних кахлів з рельєфом козака зі списом верхи на коні. 2006 р. уламки зразків цього типу 45-А виявили і на фортеці.
Реставрована середня частина такої кахлі, вкрита зеленою ґлазур’ю, експонується в Музеї археології Батурина (іл. 9). На жаль, її бічні частини втрачені. Ціла кахля того типу мала квадратну форму й габарити 20 х 20 см. У центрі виробу зберігся стилізований рельєф вершника, повернутого торсом в анфас, а головою, ногами й конем у профіль. Він вбраний у приталений жупан, кармазин чи кунтуш, підперезаний поясом, з розширеними полами по коліно та, ймовірно, стоячим коміром. Від нього до пояса спереду жупан прикрашено горизонтальними нашивками чи петлицями.
Комп’ютерно-графічним методом промальовано обличчя козака з довгими товстими вусами та голова без позначення волосся чи оселедця. Пласка шапка витягнутим розширеним кінцем завернута назад і завершена овалом. На нозі одягнуто неширокі шаровари та невисокий гостроносий чобіт з низьким підбором, без острога. Ліва рука тримає спис, наставлений уперед. Частково збереглись передні ноги коня, що скаче. Під ним знаходиться велика квітка з пелюстками на стеблі з листям, яка умовно росте на землі. Тут надруковано гіпотетичні чорно-білу й кольорову реконструкції цілої композиції кахлі типу 45-А технікою комп’ютерної графіки (іл. 9).
Важливо, що на цій кахлі Мазепиного часу міститься одне з найраніших аутентичних зображень шароварів в Україні. Їх почали вживати козаки та інші чоловіки Гетьманщини з 1670-80-х рр. Шаровари стали невід’ємним компонентом народного етнографічного чоловічого костюма Центральної і Східної України XVIII-XIX ст.
Схожі витягнуті форми шапок, завершених овалами, передано на головах козаків на печатках гетьмана Богдана Хмельницького (1648-57 рр.) та Війська Запорізького доби І. Мазепи. У XVII-XVIII ст. жупани, кармазини та кунтуші, часто оздоблені спереду на торсі горизонтальними нашивками, галунами чи петлицями, були типовими видами верхнього плечового одягу заможних козаків, старшин, гетьманів, шляхтичів та міщан (наприклад, іл. 8). Вони звичайно носили чоботи з невисокою, нижче коліна, халявою на низькому підборі, без шпор, як зображено на кахлі. Рельєф гетьманського козака у національному строї й взутті виконано стилізовано у самобутній манері народного лубка на відміну від перенесеного з барокового мистецтва більш реалістичного образу кавалериста у європейському одязі й латах на кахлях типу 45. Це колоритний зразок кахлі козацького жанру Мазепиної столиці.
Автори припускають, що там показано рядового компанійського полку легкої кавалерії, яка озброювалась списами. Це надвірне формування гетьмани створили у 1660-70-х рр. Разом з піхотними сердюцькими полками вони підпорядковувались безпосередньо їм і були головною опорою правління І. Мазепи.
Подібні пічні кахлі з мотивом козака на коні зі списом чи оголеною шаблею в руці у різноманітних композиціях були поширені в Центральній Україні XVII-XVIII ст. Вони символізували козацьку славу й епоху і найчастіше декорували груби в покоях гетьманів, полковників та інших старшин.
Наприклад, під час розкопок залишків садиби Б. Хмельницького у с. Суботові на Чигиринщині знайшли полив’яну кахлю середини XVII ст. з рельєфом козака-вершника та пішого джури зі списом (іл. 10). У процесі археологічних досліджень решток гетьманського маєтку середини – третьої чверті того століття у м. Чигирині Черкаської обл. виявили ґлазуровану кахлю з зображенням козака на коні з вертикально поставленим списом у руці. Обидві ті цілі кахлі експонувались в Українському музеї Нью-Йорку на виставці «Україна-Швеція» у 2010 р. Виражена стилізація, народне лубочне, умовне й спрощене трактування фігур козаків і коней на цих кахлях Суботова та Чигирина вирізняють їх від пізніших, більш реалістичних і досконалих, рельєфів піших та кінних воїнів на кахлях Батурина Мазепиного періоду.
Дослідники кахлів з вершниками Центральної України XVII-XVIII ст. справедливо вважають найбільш близькими до них за типологією та іконографією ґотичні кахлі Центральної Європи, особливо Польщі та Чехії, XV-XVI ст. Сюжети козаків-вершників, озброєних списами й шаблями, кахлярі Гетьманщини могли наслідувати з рельєфних пічних кахлів Польщі з кінними лицарями, включно з популярним образом св. Георгія, що вражає пікою дракона, та гербом Великого князівства Литовського «Погоня» того часу. Зокрема, такі майстерні кахлі ґотичного стилю XV-XVI ст. представлені у колекціях музеїв старожитностей Кракова (іл. 11). Однак українські кахлярі творчо перетлумачили західний лицарський мотив у козацькому жанрі та лубочній, іноді наївній, манері відповідно до місцевих мистецьких традицій і уподобань замовників.
Імовірно, батуринські дизайнери кахлі типу 45-А були знайомі з поширеними у Гетьманщині й Запоріжжі аналогічними виробами з рельєфами озброєних козаків на конях, або з їхніми польськими прототипами з лицарями-вершниками XV-XVI ст. (наприклад, іл. 10, 11). Вони також могли спостерігати у натурі гетьманських компанійців чи інших кінних козаків у Мазепиній столиці. Більше археологічних знахідок кахлів Батурина з людськими постатями детальніше досліджено у нашому буклеті 2022 р. (іл. 3).
ЄВРОПЕЙСЬКІ ВЗІРЦІ ТА ВПЛИВИ
За винятком кахлів типу 45 з кінним кірасиром першої половини XVII ст., місцеві майстри могли відобразити на кахлях сучасних їм козаків та європейських найманців, яких вони бачили у столиці І. Мазепи (іл. 4-6, 9). Тому ці артефакти є цінними візуальними джерелами для вивчення вигляду його воїнів, їхніх зачісок, вбрання, прикрас, взуття, зброї, військового й кінського спорядження та поліетнічного складу збройних сил гетьмана. Зображення на них незаперечно свідчать про залучення чужинців до війська І. Мазепи.
Серед поселень Гетьманщини у Батурині найбільше знайдено кахлів його доби з репрезентаціями західних військових (іл. 4-7). Цьому сприяли статус столиці української козацької держави, зосередження там гетьманських осідків і війська з участю іноземних найманців, широкі дипломатичні, торгові й культурні контакти міста з Заходом і Сходом та проникнення туди європейських видань і творів образотворчого мистецтва, особливо за І. Мазепи.
Згідно з археологічними даними, огрівальні печі його палацу на цитаделі були найбільше декоровані кахлями з європейськими кавалеристами і кінними козаками. Ймовірно, за авторитетним прикладом гетьмана, члени генералітету, урядовці, старшини та, мабуть, заможні козаки й міщани, які мешкали на фортеці, посадах і околицях Батурина, також оздоблювали груби своїх осель подібними західними мілітарними сюжетами. Тож, наслідування прикладу гетьмана та місцеве виробництво таких модних пічних кахлів обумовили їхнє розповсюдження у Мазепиній столиці до її розгрому в 1708 р.
Здобувши вищу освіту в Польщі, Німеччині, Голландії, Франції та Італії, І. Мазепа був закоханий у європейське мистецтво, літературу та культуру (іл. 2). Писемні джерела повідомляють, що за його реґіменту книги, преса і портретний живопис Заходу доставлялись до Батурина. Він міг замовити місцевим майстрам зображення озброєних європейських вершників на кахлях для оформлення груб своєї резиденції на цитаделі, а також надати їм відповідні взірці з власної добірної бібліотеки та придворних збірок західних ґравюр, книжкових ілюстрацій чи малювання.
Вище вказувалось, що прототипами для рельєфів козаків-вершників на кахлях Батурина і України XVII-XVIII ст. служили рельєфи кінних лицарів на пічних кахлях ґотичного стилю Польщі XV-XVI ст. (наприклад, іл. 11). Автори припускають, що кахлярі Мазепиної столиці також взорувалися на високопрофесійних малюнках офіцерів інфантерії та кавалеристів на керамічних майолікових облицювальних плитках Нідерландів («tegels» голландською мовою) чи їхніх європейських імітаціях, або на західноєвропейських ґравюрах з подібними військовими мотивами XVII – початку XVIII ст. (наприклад, іл. 12, 13). Однак батуринські майстри значно переробляли, адаптували й стилізували реалістичні графічні зображення західних вояків і бойових коней у техніці рельєфу та розпису поливою на кахлях за традиціями тогочасного декоративно-ужиткового керамічного мистецтва України.
Розглянуті кахлі з воїнами є одними з кращих, інформативних і репрезентативних зразків художньої кераміки Батурина періоду його найвищого розквіту за І. Мазепи. Вони збагатили скарбницю мистецтва українського бароко та дозволяють судити про культурні стосунки столиці Гетьманщини з Заходом і стимулюючі впливи барокової графіки на творчість її кахлярів.
Ці артефакти показують культуру побуту та артистичні зацікавлення гетьмана, старшинської еліти, заможних козаків і міщан, популярність козацьких та європейських військових композицій в оформленні груб їхніх покоїв і обізнаність тих замовників та ремісників-дизайнерів кахлів з мистецтвом Заходу. Вони також демонструють процвітання кахлярства Батурина у золоту добу Мазепиного правління. Таким чином, дослідження антропоморфних пічних кахлів з розкопок міста допомагає висвітлити ще недостатньо вивчену високу культуру столиці козацької України та її динамічний розвій у європейському цивілізаційному просторі.
Після нищівного розорення Батурина російським військом у 1708 р., навіть за його відбудови гетьманом К. Розумовським у другій половині XVIII ст., місцеве виробництво кахлів з людськими, зооморфними, релігійними, геральдичними та іншими рельєфами вже ніколи не відродилось. Ця творчість загинула разом з героїчними козаками-оборонцями, ремісниками, митцями та усіма мешканцями зруйнованої дощенту й спустошеної повсталої Мазепиної столиці. Лише завдяки 25-річним розкопкам її руїн археологи знайшли, реконструювали й вивчили представлені тут зразки кахлів з воїнами знищеної столиці козацької держави.
ПІДТРИМКА БАТУРИНСЬКОГО ПРОЄКТУ В 2023 р.
Ю. Ситий вже подав заяву на офіційний дозвіл від Національної академії наук України на відновлення розкопок у Батурині прийдешнього літа. За усіх обставин, українські та канадські історики і археологи продовжать дослідження й публікації з історії та культури гетьманської столиці. Зрозуміло, що отримати фінансування нашого наукового проєкту в Україні до кінця війни неможливо. Тому щедрі пожертви від українців Канади й Америки будуть надзвичайно важливими для його продовження цього року.
Науковці звертаються до українських організацій, фундацій, компаній, громад і доброчинців з проханням надалі підтримувати історико-археологічні студії Мазепиної столиці та публікацію їхніх результатів. Канадських громадян ласкаво просимо надіслати чеки з пожертвами на адресу: Ucrainica Research Institute, 9 Plastics Ave., Toronto, ON, Canada M8Z 4B6. Просимо виписати Ваші чеки на: Ucrainica Research Institute (memo: Baturyn Project).
Мешканцям США пропонуємо надіслати пожертви до Канцелярії Фонду Катедр Українознавства за адресою: Ukrainian Studies Fund, P. O. Box 24621, Philadelphia, PA 19111, USA. Будь ласка, випишіть Ваші чеки на: Ukrainian Studies Fund (memo: Baturyn Project). Ці українські установи надішлють канадським і американським громадянам відповідні офіційні посвідки для звільнення внесків від оподаткування. Усім установам і приватним жертводавцям буде висловлено подяку в пов’язаних з проєктом публікаціях та публічних доповідях.
Додаткову інформацію про Батуринський проєкт у Північній Америці можна отримати від його канадського виконавчого директора д-р Володимира Мезенцева (КІУС, відділ Торонто) за телефоном (416) 766-1408 чи email: v.mezentsev@utoronto.ca. Щиро дякуємо українцям Канади і США за щедру підтримку досліджень історії та культури гетьманської столиці у минулі роки та за допомогу науковому фронту під час визвольної війни України проти російських загарбників.
Проф. Зенон Когут (КІУС),
Д-р Володимир Мезенцев (КІУС),
Юрій Ситий (Заповідник «Гетьманська столиця»)