Як американець, а тим більше як українець, я здригнувся, дивлячись принаймні два виступи у Вільнюсі, одну — президента Сполучених Штатів, іншу — генерального секретаря НАТО. Першим був прес-брифінг президента Джо Байдена та президента Туреччини Реджепа Ердогана. Президент Байден не міг похвалити більше свого колегу. Цей смішний виступ нагадував нещодавнє захоплення президента Байдена прем’єр-міністром Індії Нарендрою Моді у Вашингтоні. Політика справді створює дивних друзів, але подвійності має бути межа. Прем’єр-міністр Моді у Вашингтоні не став меншим вбивцею-геноцидом. Президент Ердоган, допустивши Швецію до НАТО, не став меншим автократом.
А ще був бідний генеральний секретар Ян Столтенберг. Відверто кажучи, він виконував місію за дорученням, зокрема, США. На прес-конференції він на всі запитання повторював одну й ту ж репліку, до нудоти повторював пакет, який отримує Україна. Але не всі питання були однакові. Представник української преси запитав Столтенберга, яких умов має виконати Україна, щоб отримати запрошення в НАТО. Столтенберг повністю проігнорував це запитання. У якийсь момент роздратований генсек відповів, що членство України в НАТО взагалі не буде проблемою, якщо Україна програє війну.
Український пакет складався з багаторічної допомоги, формування ради Україна-НАТО, а не комітету, і одноетапного процесу скасування вимог ПДЧ. Обіцянка багаторічної допомоги не підлягає виконанню та може бути відкликана в будь-який час. У Росії була домовленість про раду НАТО, яка не була ефективною. У Статуті НАТО немає такої структури, за винятком членів НАТО, які утворюють раду. Нарешті, двоетапний процес став анахронізмом, оскільки і Фінляндії, і тепер Швеції не доводилося стикатися з ПДЧ. Статут НАТО нічого не говорить про ПДЧ у будь-якому випадку і говорить виключно про запрошення. Тож, по суті, нічого суттєвого Україна не отримала.
Звичайно, Президент України був глибоко розчарований і сказав про це. Він визнає, що глобальна безпека продовжує цілковито залежати лише від життя українців. Росія була в безпрограшній ситуації. Вона точно не могла завоювати всю Україну. У кращому випадку вона могла б зберегти свої недоброзичливі здобутки української території 2014 року і не більше. Російський президент Путін став світовим ізгоєм і перебуває під ордером на арешт від Міжнародного кримінального суду. Вільнюський саміт дав Росії та Путіну нове життя з можливістю реабілітації. Хороший день для Росії і поганий день для України робить світ менш безпечним.
Куди далі йде Україна? Сама війна довела, що здебільшого Україна була права, а США помилялися. Україна просить зброї. Америка відповідає, що вони вам не потрібні. Минає час, російська жорстокість зростає, а Америка із запізненням поступається на українські прохання. Останніми прикладами є F16 і касетні боєприпаси.
Патріотично налаштовані американці наївно думають, що повідомили Росію, що НАТО дуже живе. Росія отримала зовсім інше повідомлення – що політика Америки продовжує залишатися умиротворенням і що незалежно від того, наскільки жорстокою є Росія, Америка пробачить і шукатиме дипломатичних заходів. Це закоренела слабкість американської зовнішньої політики, яка сягає 100 років тому.
Легкого рішення немає. Америці та президенту Байдену доведеться вчитися на важкому шляху. На жаль, важкий шлях дуже дорогий з точки зору життя та інфраструктури для України. Членство України в НАТО надіслало б Росії гучне та переконливе повідомлення про те, що є лише два варіанти: повністю вийти або зіткнутися з розпадом Російської імперії.
Можливо, у довгостроковій перспективі через тривалий час бездіяльність американців і президента Байдена допоможе позбавити світ від імперії зла. Тривала війна призведе до громадянських заворушень і національних повстань в Російській Федерації, включаючи може успішний державний переворот і, можливо, більше одного. Якщо президент Байден прагнув уникнути нестабільності своєю політикою умиротворення, за іронією долі, саме це й станеться. Будуть великі витрати. Для Америки та її союзників по НАТО ці витрати будуть величезними, зокрема фінансовими і, можливо, політичними і особистими для самого Байдена. Для України вартість буде дорожчою. Людські життя неможливо монетизувати. І цн велика трагедія України. Ну що ж? Треба далі боротись!
12 липня 2023 р. Аскольд Лозинський